Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Олександр Швачка
ГОРА, ПОВНА СРІБЛА
Заповідник «Сегет» розташований на Срібній Горі. Хоча слово «гора» тут ужито, можливо, дещо перебільшено (висота становить лише 347 метрів над рівнем моря, а збоку ця місцевість виглядає радше як розлоге узвишшя), означення «срібна» є цілком виправданим. Протягом століть тут видобували не лише срібну руду, а й галеніт — так званий «свинцевий блиск», поширений мінерал, у складі якого переважає свинець із домішками срібла, а також галит — руду з високим умістом цинку. У XVIII столітті під горою проходили штреки копальні «Фридерик». Іронією долі, на місці, де у XIV столітті діяло видобувне осереддя, сьогодні розкинувся буковий заповідник. Проте після гірників залишилося чимало слідів: досі дуже чітко видно такі викривлення — пагорби, схожі на невеликі вулкани, що утворилися на місці колишніх шахтних стволів.
Викривлення ці також називають пінами; наприклад одна із зелених зон Тарновських Гір, створена на місці старої копальні, має назву «Піни» — саме на них і виник і головний міський парк. Але «Сегет» — це насамперед буки, дерева, які створюють по-справжньому дивовижну, казкову атмосферу. Буки на Срібній Горі мають вік 120 –150 років. Верхівку пагорба вкриває карпатський буковий ліс, поруч ростуть чорна бузина, явір і горобина. На північному схилі переважає кислий низовинний буковий ліс, де також трапляються бузина чорна, бузина коралова та явір. Решту території займає звичайний (лісовий) бук — Fagus sylvatica, що дає тверду, міцну деревину, особливо ціновану майстрами з виробництва або ремонту музичних інструментів, столярами та виробниками паркету. Із насіння цього бука також добувають олію. Заповідник є домівкою для численних тварин. Серед птахів тут мешкають: чорноголова кропив’янка, зяблик, вільшанка, чорний дрізд, вівчарик і велика синиця. Серед амфібій: тритон гребінчастий, тритон ставковий і тритон звичайний, а також сіра ропуха. Серед плазунів: ящірка прудка, ящірка живородна, веретільниця та гадюка звичайна (зігзагоподібна). Як і на інших територіях Тарногурщини, тут мешкають і ссавці: куниця, тхір, дикий кабан, сарна, рудий полівка, бурозубки — оксамитова й мала, а також землерийки-зуб’янки.
ВЕЛИКИЙ КАНЬЙОН
Срібну Гору розкопували в пошуках цінних руд. На сусідній ділянці, відомій під назвою Блахівка, ще зовсім нещодавно вели видобуток доломіту. Цю сировину, необхідну для виробництва вогнетривких матеріалів та сільськогосподарських добрив, почали добувати тут трохи більше ста років тому. Кар’єр припинив роботу у 1990 році. І, як і в заповіднику «Сегет», природа дуже швидко повернула собі місце, залишене людиною. На потужному, кількадесятиметровому схилі виросли численні хвойні дерева, а дно долини (місцеві називають її «великим каньйоном») заросло деревами й кущами. Вид згори на урвище справляє враження — подих перехоплює, однак варто бути вкрай обережним: тут уже траплялися смертельні нещасні випадки. Це також не найкраще місце для скелелазіння, адже доломіт — крихка порода.
На дні ущелини знаходиться захищений сталевими ґратами вхід до колишніх гірничих виробок. І знову, як колись, тунелі сповнені життя — хоча тепер господарює там не людина, а природа. Шахтні коридори уподобали собі кажани — мешкає тут вісім видів: нічниця велика, нічниця Наттерера, нічниця руда, нічниця Брандта, нічниця вусата, вечірниця пізня, вухань бурий і вухань сірий. Блахівка є також домівкою для амфібій, тут знаходяться місця гніздування птахів. Серед плазунів можна зустріти ящірку прудку, вужа звичайного та гадюку звичайну. Ростуть тут і охоронювані види рослин — деревій безстебловий та лілія золотиста (лілія золотоголова). Тому з 1993 року Блахівка має статус природного документального об’єкта. Сам об’єкт займає площу 6 гектарів, хоча якщо врахувати всю територію колишнього кар’єру, то вона сягає близько 24 гектарів.
СПОРТИВНИЙ ДОЛОМІТ
Ще на території колишнього кар’єру, трохи східніше, розташований спортивний комплекс Dolomity Sportowa Dolina. Під час будівництва цілорічного спортивного об’єкта виникало багато сумнівів через його сусідство із заповідником. Проте варто визнати, що поєднання ландшафту Блахівки та можливості кататися на лижах чи сноуборді вийшло доволі вдалим. Тут проводяться численні змагання, є схил для лижників і невеликий пологий майданчик для початківців-любителів білого божевілля. На почесному місці, біля в’їзду на паркінг, встановлено шахтарський візок для вивезення руди як пам’ятку гірничого минулого цієї місцевості. На території можна орендувати лижне спорядження, працює ресторан, а також є достатня кількість паркових місць.
У заповіднику «Сегет» починається туристичний маршрут, названий Сегетським, який позначений чорним кольором. Його загальна довжина — 12 км, маршрут проходить через Історичну копальню, тарногурський ринок, Пуферки і закінчується в Пньовці. Схили Срібної Гори полюбили також фанати гірських велосипедів, хоча чесно кажучи це місце цікаве для кожного відвідувача.
Потрібно пам’ятати, що «Сегет» — це заповідник. Відповідно до закону, у заповіднику заборонено розпалювати вогонь, навіть курити, суворо заборонено викидати або зливати відходи, а також руйнувати ґрунт. Рух пішоходів і велосипедистів дозволений лише по встановлених стежках, а рух автомобілів взагалі заборонений. Не можна пошкоджувати чи зрізати рослини. Під охороною знаходяться також тварини, а серед порушень, що стосуються їх, забороняється навіть лякати фауну.
Wyświetl większą mapę
На жаль, і «Сегет», і «Блахівка» не уникли дій вандалів. Іноді, особливо в районі кар’єру, можна побачити сліди диких багать, розкидані пластикові упаковки та інше сміття. Кілька років тому хтось, позбавлений розуму, підпалив сплячих кажанів — після цього вхід до їхнього оселища зачинили ґратами. Кар’єр багато разів використовували як смітник: невстановлена особа вкинула туди кілька тисяч шин, які довго горіли, забруднюючи атмосферу.
