Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
МУЗЕЙ В АРСЕНАЛІ
Прудник — одне з міст, яке своє виникнення, розвиток та бурхливу історію завдячує давньому торговому шляху, що існував ще з часів Римської імперії. Цей факт підтвердили археологи, знайшовши стародавні монети. На стратегічне розташування цієї території першим звернув увагу чеський маршалок Вок з Розенбергу (Wok z Rosenberga), який у середині XIII століття розпочав будівництво готичного замку та заснував у околицях кілька сіл. Міських прав для Прудника домігся лише його син — Генріх. Історія міста схожа на типову оповідь з прикордоння: спершу воно перебувало на орбіті Чеської корони, пізніше потрапило під владу Габсбургів, а зрештою — у середині XVIII століття приєдналося до Пруссії. Не дивно, що історія Прудника сповнена драматичних воєнних епізодів (згадаємо хоча б шведський потоп чи картопляну війну), і не дивно, що оборонний характер міста видно і сьогодні.
Історію Прудника в мініатюрі відображає будівля, в якій розташовується Музей Прудницької Землі. Спершу вона слугувала арсеналом (місцем для зберігання зброї), а у своїй історії виконувала функції міської в’язниці, водопровідного заводу з водонапірною вежею в одній із башт, молодіжного гуртожитку міжвоєнного періоду та секретної в’язниці гестапо. Будівля інтегрована в комплекс XV столітніх оборонних мурів; на початку XXI століття двір накрили скляним дахом, створивши додаткову експозиційну площу.
Початки закладу пов’язані з постаттю промисловця Еміля Метцнера (Emila Metznera), який у другій половині XIX століття розбагатів на вишивках. Майстерня Метцнера (яка пізніше стала фабрикою) виготовляла знамена та літургійні вбрання, що природно спрямувало захоплення власника в бік історії. За порадою друга, директора прудницької гімназії, Еміль у заповіті передав зібрані ним пам’ятні речі місту. Завдяки цьому перша виставка експонатів у ратуші Прудника відбулася ще до Першої світової війни. Коли у 1959 році музейні традиції відновили, колекція Метцнера (доповнена багатьма іншими предметами) потрапила на сучасне місце під назвою Музей Опольської Землі. Перед відкриттям ініціатор повоєнного музею Юзеф Вєжінський (Józef Wierzyński) обійшов не одне прудницьке горище у пошуках пам’яток. Заклад здобув повну самостійність лише через десять років. Справжнього ремонту будівля дочекалася тільки на початку нинішнього століття; завдяки цій інвестиції маємо теперішній вигляд Музею Прудницької Землі.
ЗБІРКИ, ЗБІРКИ
Опорою Музею є археологічні колекції, що походять із розкопок в околицях Прудника та Крапковіце (Krapkowice). Тут можна побачити римські та грецькі монети й предмети часів лужицької культури. Справжні перлини — це форми для відливання бронзових виробів, викопані з поховання у Стшебньові (w Strzebniowie). Прудник і сьогодні є місцем роботи археологів, і фонди такого типу постійно поповнюються новими експонатами, наприклад, знайденими під час досліджень місцевого замку. Важко уявити краще місце для таких пам’яток. Музей між двома вежами, зі своєю мілітарною зовнішністю, підкресленою маленькими бійницями та входом, захованим трохи за підпірною стіною, справляє велике враження. Ще один цінний експонат — це пергаментний документ 1384 року, підписаний князем Владиславом Опольчиком. У цьому листі правитель підтверджує акт продажу уряду війта в Дитмарові певному Роджеру.
Угода відбулася 1302 року, її свідками були, зокрема, війт Прудника та кілька міщан; пергамент є даром місцевого стоматолога, який передали у 1959 році. Вартий уваги також портал дому шевця, датований 1507 роком. У зібраннях знайдемо й численні цехові документи, що сягають XVII століття (Прудник був важливим центром ткацтва та обробки тканин), значну збірку преси XIX століття аж до публікацій, пов’язаних із плебісцитом і діяльністю Союзу поляків у Німеччині. Ткацькі традиції добре видно й у етнографічних колекціях, адже серед елементів обладнання давньої хати часто були пристрої для обробки льону та інших матеріалів. Далі маємо типові для місцевих музеїв експонати, пов’язані з повсякденним життям колишніх мешканців міста та навколишніх сіл. Є кухонні обладнання (з традиційною шафою-буфетом), місця для роботи й відпочинку; є народний одяг, сакральні експонати, предмети щоденного вжитку. Доповнює колекцію зброя та спорядження часів наполеонівських воєн, розміщені в одній із веж.
НЕ САМОЮ ІСТОРІЄЮ
Добре, що після застою дев’яностих років Музей Прудницької Землі зумів розпочати етап розвитку й професійного відкриття своїх інтер’єрів для відвідувачів. Ще краще, що діяльність не обмежилася лише виставково-історичним напрямком, адже прудницька установа показує також сучасність. Тут знайдемо чималу колекцію робіт художниці й письменниці Ганни Бакули (Hanny Bakuły), яка, до речі, полюбляє сидіти під заскленим дахом Музею. До типової музейної пропозиції, що включає заняття для шкіл, у прудницькому закладі додано численні художні виставки, наукові конференції, зустрічі з цікавими людьми – тож Музей виконує роль важливого центру культурного життя. Є також видавнича діяльність, пов’язана з історією та сучасністю Прудницької Землі – серед іншого це праці про інтернування кардинала Стефана Вишинського (Stefana Wyszyńskiego) в сусідньому монастирі. Примас тисячоліття перебував у Пруднику понад рік унаслідок накладеного комуністичною владою наказу про ізоляцію. Серед книжок, виданих музеєм, є також монографії, присвячені постаті Макса Пінкуса (Maxa Pinkusa) – єврейського підприємця з Прудника, творця вражаючої бібліотеки (25 тисяч томів), приятеля драматурга й нобеліста Ґергардта Гауптмана (Gerharta Hauptmanna).
Прудницький Музей управляє також Центром ткацьких традицій на вулиці Королеви Ядвіги та найбільшою атракцією міста – вежею Вока на Замковій площі. Музей Прудницької Землі вартий відвідин, адже це простір, що поєднує минуле з сучасністю, а пропозиція закладу значно виходить за рамки типових амбіцій локальної збірки пам’яток. Шкода лише, що колишній арсенал не можна оглянути в неділю: для туриста святковий день буде значно зручніший, ніж ранок вівторка чи середи. Плата за вхід символічна, жодних проблем із паркуванням власного авто теж не виникає.
Музей у Пруднику має справжній раритет для шанувальників спортивної історії – виставку, присвячену Станіславові Шождзі (Stanisławowi Szoździe). Для народженого 1950 року польського велогонщика Прудник був особливим містом – тут він навчався в Комплексі Аграрних Шкіл. Саме тут розпочав свою велосипедну пригоду, вступивши до Народного спортивного клубу «Прудник». Кар’єра Шождзи – трохи затьмарена успіхами найвидатнішого польського шосейного гонщика сімдесятих Ришарда Шурковського (Ryszarda Szurkowskiego) – пов’язана з культовою Велогонкою Миру. Двічі Станіслав Шождза ставав срібним призером Олімпійських ігор, перемагав у Тур де Полонь (Ryszarda Szurkowskiego), здобув п’ять медалів чемпіонатів світу. Родина спортсмена надала Музею його велосипеди, спортивні строї та здобуті трофеї.
Wyświetl większą mapę
