Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
ІМПЕРАТОРИ Й ПРЕЗИДЕНТИ
Це місце для людей із розвиненою уявою, адже самими лише очима ми побачимо небагато: дещо занедбане місце злиття річок, прикрашене буйною рослинністю, та залізничний міст. Але трохи більше ніж сто років тому воно вирувало життям і приймало гостей з усього континенту. Особливо це стосувалося колишнього німецького боку давнього кордону. Листівки з початку XX століття не залишають жодних сумнівів: водою рухалися прогулянкові пароплави й баржі, береги заповнювали натовпи елегантних гостей, а над їхніми головами велично пропливав дирижабль або аероплан, керований відважним пілотом. Тодішня туристична атракція рекламувалася як «Стик трьох імператорів» — Dreikaiserecke. Вишукані пані та елегантні туристи приїжджали сюди на щось на зразок вічного фестивалю: бари та ресторани подавали страви, оркестри грали танцювальну музику, мальовничі алеї запрошували на прогулянки, і веселі розваги тривали на самому краю держави. Проте найважливішим пунктом перебування було споглядання світу з оглядової вежі.
Зі спеціальної платформи Вежі Бісмарка (чверть тисячі подібних об’єктів німці звели по всьому світу — як вираз національної гордості та пошани до «залізного канцлера») відкривався краєвид на три держави: Німеччину, Австро-Угорщину та Росію. Влаштування тут туристичної Мекки, згадуваної у найважливіших путівниках, теж було виявом національної гордості. Адже саме в цьому трикутнику видно було, як далеко простягалося могутнє німецьке державне тіло. Водночас можна було зауважити відсталість по інший бік кордону: або у вигляді «галицької бідності», або ж подібної російської нужди. Навіть сьогодні вражає масштабна реклама цього місця: листівки друкувалися багатьма мовами (зокрема французькою, угорською та англійською), а також вийшла спеціальна книжка, присвячена атракціям Трикутника.
Вже немає ані сліду від двадцятидвометрової вежі, відкритої 1907 року, ані від імператорів, ані від колишнього вишуканого характеру околиць. Сьогодні (хоч і не зовсім у тому самому місці) тут проходить кордон між Мисловицям, Сосновцем і Явожно. Саме тому 2 травня 2004 року, коли Польща вступала до Європейського Союзу, президенти цих трьох міст урочисто відкрили пам’ятний обеліск на честь Трикутника Трьох Імператорів (Trójkąt Trzech Cesarzy).
ІДЕАЛЬНЕ МІСЦЕ ДЛЯ КОРДОНУ
Біла Пшемша (Biała Przemsza) прямує зі сходу, розпочинаючи свій понад шістдесятикілометровий шлях на торфовищах біля Вольбрума (Wolbrom). Далі минає Ключе (Klucze), Блендовську пустелю (Pustynia Błędowska) та Славкув (Sławków). Майже такої ж довжини Чорна Пшемша (Przemsza Czarna) бере початок трохи північніше — під Заверцям (Zawiercie), після чого протікає через Домброву-Гурнічу (Dąbrowa Górnicza) і Сосновець (Sosnowiec). Там, де обидві річки зливаються між Сосновцем, Мисловицями та Явожно, вони утворюють Пшемшу, яка ділить світ на три частини. Саме тому в цьому місці часто прокладали різноманітні кордони. Усі три Пшемші служили межею Речі Посполитої, Севезького князівства (Księstwo Siewierskie), Царства Польського (Królestwo Kongresowe), Пруссії, Австрії та Росії.
Російсько–пруссько–австрійський кордон остаточно встановили тут лише 1848 року, коли Краківську республіку (створену після Віденського конгресу під протекторатом Пруссії, Росії й Австрії) приєднали до австрійської держави. Хоч назви держав змінювалися, кордон зберігався аж до 1915 року, коли територію зайняли німецькі та австро-угорські війська, після чого — внаслідок постання польської держави — геополітична карта зазнала докорінних змін.
Про Трикутник трьох імператорів (або, радше, стик — як звучить це у німецькій назві місця) можна було говорити тільки з 1871 року, коли об’єднана Німеччина проголосила себе імперією. Трикутник протягом десятиліть захоплював увагу, адже не лише поєднував у єдиній точці три наймогутніші імперії, що визначали долю континенту, але й підкреслював політичні інтереси, які єднали монархів. Для Мисловиць це означало розвиток, адже, як відзначали літописці, у 1913 році місто мало аж 110 ресторанів і спеціальну туристичну автобусну лінію від залізничного вокзалу. Постійно щось будували: то міст, то дерев’яну набережну.
КВАДРАТУРА ТРИКУТНИКА
Dreikaiserecke вабить і сьогодні, хоча більшість приводів для захоплення — лише плани. До вже згаданого обеліска (з боку Сосновця, тобто колишньої російської частини) додано альтанку, де можна сховатися від дощу, місце для розпалювання вогнища у великій компанії та численні лавки. Є ще й сходи, але на цьому інвентаризаційний список інфраструктури закінчується. Вода трьох Пшемш не дуже заохочує, хоча тут бачили й каякарів, що організували сплав. Береги захопила буйна рослинність, у навколишньому зеленому буянні природи переважають не лише гарні берези, а й цілі масиви бур’янів. Часто заглядають сюди велосипедисти, адже з ініціативи влади Сосновця прокладено дві веломаршрути.
Пізніше, коли Трикутник переміг у голосуванні в рамках громадського бюджету Мисловиць, почали планувати облаштування ділянки, що колись належала Пруссії й Німеччині. Тут має постати оглядова вежа, з’являться алеї, які, як і понад сто років тому, мають заповнити туристи. Не бракує й цікавих ідей щодо реклами цього місця. Так, Юзеф Погода (Józef Pogoda) з Мисловиць створив настільну гру, присвячену Трикутнику трьох імператорів. Завдання кожного гравця (котрих, звісно ж, три) — розмістити свої сім гербів на ігровому полі. Іноді виникають проблеми, як це сталося на початку 2016 року, коли приватний власник ділянки за допомогою паркану перекрив одну з доріг до цієї історичної атракції. Та дотримуючись ідеї, викарбуваної на обеліску, варто залишатися оптимістами: місце, яке колись розділяло, сьогодні може нагадувати й про те, що нас у Європі єднає.
Неіснуюча нині Вежа Бісмарка була б сьогодні дуже виразним символом політичних зламів. Зведена з потужних кам’яних блоків споруда мала засвідчувати пруську велич, однак її перше військове використання припало на долю повстанців Першого сілезького повстання. У серпні 1919 року польські інсургенти влаштували там оборонний пункт, проте після артилерійського обстрілу змушені були відступити за Пшемшу. На згадку про цей епізод після приєднання Мисловиць до Польщі об’єкт називали то Повстанчою Вежею, то Вежею Свободи, а згодом присвоїли ім’я Тадеуша Костюшки. Остаточно вежу зруйнували 1933 року. З оглядового майданчика мисловицької Вежі Бісмарка у ясний день можна було побачити Краків і навіть вершини Татр.
Wyświetl większą mapę
