Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
СПАДКОЄМЦІ РУБЕРГА
Йоганн Крістіан Руберг (Johann Christian Ruberg) помер у забутті та бідності. Був 1807 рік, і мало хто усвідомлював, що саме німецький металург залишив людству у спадок. Сім років раніше у Веселій (Wesołej) (нині район Мисловіц) Рубергу вдалося запустити металургійний завод із першими чотирма печами для виплавки цинку за власним, революційним методом.
Новий спосіб отримання металу базувався на горизонтально розташованих горнах, які не потрібно було гасити, щоб додати наступну порцію руди. Завдяки цій технології виробництво цинку стало ефективним, вимагало невеликих затрат праці і виявилося економічним відкриттям. Пізніше його назвали сілезьким методом виплавки цинку.
Сілезія, власне, ідеально підходила для добування цього елемента: тут були великі поклади кам’яного вугілля, необхідного у процесі виплавки, діяли металургійні заводи (де цинк часто використовували для подальшого виробництва) та була відповідна транспортна інфраструктура. У регіоні також були родовища: не лише біля Битома чи Тарновських Гур, а й поза ним – у Севежі, Олькуші, Яворжно та Хшанові (w Siewierzu, Olkuszu, Jaworznie oraz Chrzanowie)
Завдяки галеніту – мінералу, що дуже часто містить цинк – сілезькі металурги мали досвід роботи з цим металом ще з середньовіччя. Але лише стрімка індустріалізація Сілезії, що розпочалася наприкінці XVIII століття, показала справжній попит на цинк. Його використовували насамперед для отримання корозійностійкої сталі (оцинкованої), а також для виробництва латуні – сплаву міді та цинку. Наступні десятиліття принесли ще більше застосувань: спершу у виробництві фарб, пізніше – електричних елементів.
НА ВІЛЬГЕЛЬМІНІ
Попит на цинк стимулювали усі військові дії: спершу потрібна була добра, стійка до іржі зброя з оцинкованої сталі, а пізніше – при відбудові зруйнованих міст – часто використовували металеві покрівлі з цинком. Так сталося з Москвою, спаленою під час нападу Наполеона, а Росія стала найважливішим імпортером сілезького цинку.
За кілька років після смерті Руберга Сілезія вже мала потужні цинкові заводи: окрім першого підприємства у Веселій створили державний завод «Lydognia» в нинішньому Хожуві, пізніше приватний завод «Franz», що розташовувався на місці сучасної катовіцької Спортивної арени «Сподек» (Spodek). У середині третього десятиліття XIX століття Верхня Сілезія стала одним із найважливіших центрів цинку у світі: тут уже діяло 26 цинкових заводів, здатних виробляти щороку 12 тисяч тонн металу. Більшість видобутого вугілля йшла на технологічні процеси, пов’язані з отриманням цинку. І хоч пізніше криза змінювала кризу, а промислова історія регіону була сповнена драматичних поворотів, можна стверджувати, що економічна могутність Верхньої Сілезії будувалася не на вугіллі, а на цинку.
У цинковій грі від самого початку брала участь родина Геше (Giesche). Головна особа роду – Георг (Georg) (фігура на межі XVII–XVIII століть) – запустив у підбитомському Бобреку (Bobrek) перші шахти з видобутку галману, за що, власне, у поєднанні з усім надбанням працьовитого життя промисловця, отримав від імператора дворянський титул. Родина фон Геше навіть деякий час утримувала монополію на обіг цинку; на порозі цинкового буму XIX століття вони мали серйозну перевагу над усією конкуренцією.
Своєрідний тест спадкоємця Геше провели у Шарлеї (Szarlej), збудувавши свій перший цинковий завод, який через кілька років перенесли до Міхалковіце (Michałkowic). Проте флагманською операцією став завод «Вільгельміна» (Wilhelmina) у Шопеніцях (Szopienicach) – те, що сьогодні можна бачити під назвою Катовицького Музею Цинкової Металургії (Muzeum Hutnictwa Cynku w Katowicach). «Вільгельміна» почала працювати 1834 року, одразу ставши рушійним колесом усієї економічної потуги під маркою Геше.
Підприємство мало випалювальню, бо галман з технологічних причин замінили блендою – сполукою трьох мінералів: галену, піриту та сфалериту. У «Вільгельміні» не обмежувалися цинком: тут виробляли, серед іншого, сірчану кислоту. Підприємству супроводжувало патронатне житлове поселення, також зване «Вільгельміною».
У XX століття завод увійшов як найбільший у регіоні виробник кольорових металів і найбільший у світі постачальник кадмію. Після націоналізації 1945 року, вже під назвою «Шопеніце», підприємство стало потужним виробником прокатних виробів із латуні та міді, продовжуючи цинкову епопею. Водночас воно сприяло створенню репутації Шопеніць як району, позначеного прокляттям важких металів.
НЕ ТІЛЬКИ ЦИНК
Музей розташований у колишній цинковій прокатні, будівля розпочала свою службу у 1904 році. У залі можна побачити три печі для виплавки цинку об’ємом по 50 тонн кожна. Враження справляє литтєвий пристрій у формі каруселі, далі технологічний процес проходить через прокатні станки, що раніше приводилися в рух паровими машинами, а також через ножиці для обрізки листового металу. Якщо відвідати музей у суботу о 15:00, є шанс побачити прокатний станок у роботі, що не дивно – ще у 2002 році тут проводили нормальне виробництво.
Але зала пропонує більше: тут можна ознайомитися з дорожніми катками, значною колекцією насосів та заводським автомобілем початку XX століття. Є також незвичайна перлина – колекція мотоциклів, яка з будівлею у Шопеніцях пов’язана лише датою – 1903 роком. Коли будівельники прокатні завершували своє діло, на американському континенті дебютувала технологічна ікона – мотоцикли конструкції Вільяма С. Харлі (William S. Harley) та Артура Девідсона (Arthur Davidson).
Майже 20 транспортних засобів, зібраних у Катовіцькому музеї, ілюструють історію культового бренду та розповідають про складні долі деяких екземплярів. Один з мотоциклів провів кілька років замурованим у стіні, щоб захистити його від крадіжки. Колекцію доповнює набір каністр і мотопам’яток. Заклад також пропонує музейні заняття для шкіл у дуже широкому спектрі: від «Пригоди в музеї» для дошкільнят, через заняття про сілезькі робітничі поселення та промислові професії для учнів початкових шкіл, до літературних образів давньої Сілезії, присвячених старшокласникам. Музей адмініструє Фонд охорони промислової спадщини Сілезії (Fundacja Ochrony Dziedzictwa Przemysłowego Śląska), який також керує Музеєм промисловості та залізниці у Сілезькій Яворині (Muzeum Przemysłu i Kolejnictwa w Jaworzynie Śląskiej).
Цинк надзвичайно важливий мікроелемент для організму людини, входить до складу десятків ферментів і бере участь у процесах обміну жирів, білків та вуглеводів. Зазвичай в організмі близько 2 грамів, а його дефіцит призводить до втрати апетиту, проблем з концентрацією, виснаження та зниження імунітету. Різкий дефіцит мікроелемента може спричинити випадіння волосся та ламкість нігтів. Цей елемент також шкідливий у надлишку.
На межі XVII–XVIII століть уперше виявили хворобу, сьогодні відому як цинкова гарячка або хвороба ливарників – її спостерігали у людей, що працювали з переробкою сполук цинку. Перші симптоми схожі на грип і проявляються нудотою, блюванням та подразненням слизових оболонок. На наступному етапі з’являються м’язові болі, лихоманка та порушення роботи серця. Сьогодні на цю хворобу найчастіше хворіють зварювальники, що працюють з оцинкованими сталевими листами.
Wyświetl większą mapę
