Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
НЕЗВИЧАЙНИЙ ОХОРОНЕЦЬ
Забжівський Музей Вугільного Гірництва має дуже компетентних охоронців: таких, які в разі потреби можуть також провести гостю екскурсію та розповісти не одну цікаву історію. Проте справжнім і незвичайним охоронцем будівлі є гірник Вінцентій Пстровський (Wincenty Pstrowski), що уважно споглядає з постаменту на музей.
Пстровський — трагічна постать сталінської Польщі, знаменитість руху передовиків праці на рівні Біркута, героя «Людини з заліза». У 1947 році, працюючи на шахті «Ядвіга» у Забже, Вінцентій запропонував акцію співзмагання праці в гірництві. Шахта, як і багато польських вулиць, судно та Сілезька Політехніка, згодом отримала ім’я цього видатного гірника.
Ця акція мала на меті збільшити видобуток вугілля, проте досвідчені шахтарі сприймали її скептично: вони знали, що підземні ходи — не місце для пропагандистських показух.
Наступного року трапилася трагедія: попри рятувальну операцію (під лікарнею намети розбили солдати, щоб власною кров’ю допомогти хворому на лейкемію Пстровському), гірник помер. Як і передбачали комуністичні власті, це зупинило рух передовиків у копальнях. Шахтарі втратили віру у сенс виконання сотень відсотків норми, а серед них ширився саркастичний вірш:
«Вінцентій Пстровський, бідний гірник,
виконав норму — витягнув ноги»
(«Wincenty Pstrowski górnik ubogi,
wykonał normę – wyciągnął nogi»)
Можливо, саме Вінцентій є таємничим духом, якого інколи бачать у будівлі музею — у капелюсі та сірому плащі. Пам’ятниковому гірникові на площі супроводжують інші елементи гірницького життя: комбайн та підземна залізниця, які можна оглянути незалежно від часу доби.
БОГАТЕ СТАРОСТВО
Справжні гірничі скарби зберігаються у будинку по іншому боці вулиці. Сама будівля також надзвичайно цікава; так само, як і сусідній суд чи лікарня з характерною вежею. Будинок нинішнього Музею, колишнього повітового уряду, датується 1874 роком — часами, коли Забже різко розвивало свою міську структуру. Староство зведено рано, і з його вікон староста — Ганс фон Гольведе (Hans von Holwede) та радники могли спостерігати за своїми інвестиціями: будівлю суду завершено в 1897 році, лікарню — у 1907. Про все повідомляла газета «Zabrzer Anzeiger», яка на два роки старша за будівлю уряду.
Вже перший погляд всередині будівлі одразу говорить, що тут не економили ні на чому: багато ретельно обробленої цінної деревини, цікаві склепіння, широко спроектовані проходи.
Особливе враження справляє неоготична вітражна зала, що походить із 1906 року. Вона розташована в північному крилі, доданому після другої перебудови повітового будинку. Там саме засідали радники, і там — в атмосфері, створюваній кольоровими вітражними вікнами — приймалися найважливіші рішення. Сьогодні еклектична будівля складається з трьох крил, остаточний вигляд вона отримала на початку XX століття. Між крилами розташоване подвір’я, нині використовується для зберігання більших експонатів, пов’язаних з історією гірництва — з вікон можна побачити вагончики, елементи кріплення стін або конвеєрну стрічку.
ВСЕ ПРО ГІРНИЦТВО
Музей вперше представив свою експозицію у день Святої Барбари 1979 року, хоча офіційно Міністр гірництва заснував заклад лише два роки потому. Забжеський Музей мав стати кульмінацією особливого становища гірничого відомства, яке за часів соціалізму фактично було «державою в державі» — із власними магазинами, санаторіями, спортивними клубами. Музей мав бути Центральним, тому центрально збиралися експонати. Перші надходження надійшли з міського музею Забже та з ліквідованого кілька років раніше Союзного Гірничого Музею в Сосновцю. Згодом до колекції приєднувалися приватні дарувальники, і з часом кількість експонатів досягла майже 40 тисяч (саме колекція відзнак налічує 600 одиниць). Відповідь на запитання «що містять колекції» проста: усе, що пов’язане з шахтою та життям гірника.
Музей гірництва в Забже здатен здивувати. Вже на вході потрапляємо до зали Святої Барбари, де під акомпанемент релігійної музики та в атмосфері каплиці знайомимося з десятками зображень покровительки гірників: від красивих художніх картин, через народні мотиви, до зображень на стягах.
На музейній стежці зустрічаємо віртуальні постаті скарбника та старця. Вони розповідають про давні копальні та колишні звичаї. Тут не пропущено нічого: історія починається ще в кам’яному періоді, коли планету вкривали рослини, що нині утворюють кам’яне вугілля. Є згадки про найдавніших гірників, чиї інструменти датуються двома тисячами років до Різдва Христового.
Експонати ілюструють розвиток техніки у шахтах: від найпростіших лебідок до складних диспетчерських центрів другої половини XX століття. Можна побачити реконструкцію гірничого уступу з працюючими гірниками, обладнання для захисту в складних підземних умовах, одяг та оснащення працівників шахт.
Не забуто й культуру: відвідувача чекають представники гірничого оркестру, пара в сілезькому народному вбранні та голуб, якого годує старець-пенсіонер. Підготовлено також кухню і спальню типової гірничої родини початку XX століття. Слід бути обережним, бо під ліжком чатують численні сілезькі демони.
Колекцію доповнюють твори мистецтва, пов’язані з шахтою, включно з роботами аматорів — гірників. Часто у підземній монохромній атмосфері люди бралися за пензлі, створюючи фантастичні, яскраві реальності. Музей пишається «Гірничим триптихом» колишнього гірника, пізніше відомого художника Францішка Курзеї (Franciszka Kurzei), який експонується одразу біля входу до постійних виставкових залів.
Сувенірів і пам’яток гірництва безліч: можна відчути підземну атмосферу в шахті «Гвідо», у штольні «Штигарка» в Даброві, відвідати Копальню срібла в Тарногурі. Навіть, маючи лише годину в центрі Катовіце, турист може піднятися на вершину підйомної вежі — так само можна зробити на шахті «Президент» у Хожуві чи біля веж у Свентохловіце.
Музей у Забже — на відміну від згаданих заслужених закладів — пропонує набагато більше. Тут, навіть не спускаючись під землю, гірництво показано ширше й глибше за допомогою мультимедійних історій, стендів та десятків тисяч експонатів. Саме тому варто відвідати будинок на вулиці 3 Мая, не забуваючи, звісно, про Пстровського на площі поруч.
Wyświetl większą mapę
