Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
УСЯ ВИНА НА ЗАЙЦІ
Якби в Польщі влаштували вибори вогняної столиці, Жори (Żory) перемогли б поза всякою конкуренцією. Про вогонь тут думають і говорять протягом століть: заможне місто, розташоване на торгових шляхах, майже всі свої лиха пов’язувало з пожежами. Так було в середині 1938 року, коли вогонь, спричинений вибухом, знищив американський млин — найбільший у радіусі кількох десятків кілометрів. Під час пожежі 1807 року Жори втратили дерев’яну, репрезентативну Верхню Браму (Brama Górna), яку мешканці розібрали, щоб отримати будівельний матеріал для власних домівок.
Але найбільша вогняна трагедія Жорів розігралася в ніч з 11 на 12 травня 1702 року. За давнім переказом, винен у всьому був печений заєць, який примарився міському раднику — Андреасу Пескерy (Andreas Peisker). Повернувшись пізно ввечері додому, урядовець — попри те, що щойно брав участь у розкішному прийомі — відчув такий сильний голод, що наказав запекти сірого. До півночі залишалося лише пів години, коли вогонь почав поширюватися з радникової кухні на навколишні будівлі.
Згоріло практично все обнесене мурами місто — серед жертв опинився бурмістр Жорів, а до неймовірно довгого списку матеріальних втрат було внесено й церковний дзвін, що розплавився у вогні. На ще димлячих згарищах мешканці організували благанну процесію, а також склали обітницю щорічних молитов, започаткувавши таким чином традицію Свята Вогню (Święto Ogniowe). До початку Другої світової війни 11 травня в Жорах був вихідним днем, який присвячували урочистій месі та процесії. З невеликою перервою (на роки окупації та період до 1950 року) обітниця, дана понад 300 років тому, виконується й сьогодні.
Сучасне Свято Вогню — це також вечірня процесія зі смолоскипами та світські заходи, як-от забіги. Від жару, власне, місто й отримало свою назву (згадану Юзефом Ломпою як „Żary”), а особливу пошану тут мають пожежники, чиє приміщення — інакше й бути не могло — розташоване на Вогняній вулиці (ulica Ogniowa).
ПОЛУМ’ЯНА АРХІТЕКТУРА
Завдяки Музею Вогню (Muzeum Ognia) від кінця 2014 року жар Жорів можна побачити на власні очі. Особливо мальовничо він виглядає безпосередньо перед заходом сонця, коли здивовані водії, проїжджаючи містом, спостерігають дивовижну гру світла на оригінальній споруді. Це заслуга матеріалу: півметрових мідних смуг, укладених під такими кутами, що вся будівля здається палаючою, наче смолоскип. Самі архітектори — Барбара та Оскар Громбчевські (Barbara i Oskar Grąbczewscy) — мали сумніви: адже мідні куполи церков під впливом вологи й атмосферних чинників з часом вкриваються зеленою патиною. Проблему розв’язали за допомогою технології: спершу листи дуже ретельно відполірували, а потім покрили спеціальним захисним лаком.
Під час п’ятирічного будівництва виникали й інші труднощі — з’ясувалося, що споруда постає на колишньому сміттєзвалищі, ще й неподалік від магістрального водогону та газопроводу. Тож замість легкого павільйону довелося зводити будівлю з великими підземними частинами.
Музей Вогню — що цілком зрозуміло — пишається високим рівнем вогнестійкості. Пів тисячі квадратних метрів експозиційної площі також вражають оригінальністю й численними відсиланнями до полум’я. На рівні землі ми лише купуємо квиток і — в проекційній залі — переглядаємо фільм. Уся ж решта Музею розташована під землею. І лише там стає очевидним, наскільки складним явищем є швидке окиснення — саме так процес горіння визначають хіміки й фізики.
МУЛЬТІ МУЛЬТІМЕДІА
Починаємо з передісторичної оповіді про вогонь, а далі занурюємося у світ власноруч проведених експериментів і дослідів. Тут багато що потрібно зробити самостійно: куплений у касі квиток водночас є тестом знань, які можна здобути біля наступних експонатів та скласти (або й ні) вогняний іспит. Відвідувачі самостійно – хоча й віртуально – користуються кресалом, керують променем, качають воду, гасять пожежу, спостерігають своє зображення у тепловізійній камері, а також можуть вибрати собі «вогняний» хіт зі спеціальної музичної шафи. Автори виставки зуміли подати тему дуже вдало: кожен елемент – від печери тисячоліть тому до витончених сучасних технологій – розповідає свою власну, окрему історію. Об’єкт створено з думкою про школярів – це ідеальне доповнення уроків фізики, збагачених низкою застережень від занадто близького контакту з вогнем.
Хоча початкові школи й гімназії (влітку – також групи дітей із таборів) становлять головну аудиторію пропозиції Музею Вогню, сюди варто вирушити і на сімейну екскурсію. Мультимедійна пропозиція, де можна все помацати, послухати механічного науковця, замислитися над технологічними аспектами історії людської цивілізації, безперечно підвищує туристичну привабливість Жор. Об’єкт прекрасно розташований – його неможливо оминути повз жваву трасу Катовіце – Вісла. Тут є просторий паркінг, а персонал Музею Вогню вирізняється доброзичливістю.
Уміння розпалювати вогонь, яке людина опанувала в палеоліті, було першою визначною подією в історії нашого виду. Цікаво, що задовго до того, як Homo sapiens навчився самостійно добувати полум’я, він уже користувався його благами, підбираючи вогонь після вивержень вулканів чи блискавичних розрядів. Вогонь означав не лише тепло і можливість освоєння нових холодних територій, не лише захист від диких звірів і світло після заходу сонця, але й шанс виготовляти знаряддя (наприклад, загострювати дерев’яні списи у полум’ї чи випалювати глиняний посуд), а згодом – обробляти метали. І донині ми цінуємо роль вогню, говорячи про «домашнє вогнище», довкола якого вже тисячоліттями гуртуються людські спільноти. У прислів’ях згадуємо про «впадання як по вогонь», що, можливо, є відгомоном тих часів, коли постійно потрібно було стежити, аби вогонь у вогнищі не згас. Важливий іспит ми й нині називаємо «випробуванням вогнем», а про людину з пристрастю кажемо, що вона «має в собі вогонь».
Процеси горіння були основою для численних технологій – від доісторичної кулінарії, яка дозволила людині обійтися без тривалого травного сну, через добу пари та заліза – аж до космічних ракет, що спалюють сотні тонн високоенергетичного пального. І все ж, незалежно від того, чи будемо ми дивитися на вогонь як на дар жертовного міфічного Прометея, як на філософський елемент, що творить всесвіт, чи як на одну з чотирьох стихій – у ньому завжди буде щось магічне і прекрасне.
Wyświetl większą mapę
