Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
МІСТО, ЯКЕ СТРИБАЄ
Скочув названо Скочувом, бо це місто «вміє перестрибувати» з місця на місце — точніше, на два кілометри у північно-східному напрямку. Початки Скочува історики вбачають у місцевості, відомій нині як Пекелько (Piekiełko), де між VII і IX століттями від Різдва Христового існувало поселення. До нашого часу збереглися оборонні укріплення цього поселення, у яких можна розпізнати частини досить великого ранньосередньовічного городища.
Легенда оповідає, що давній Скочув провалився під землю через прокляття жінки, яка торгувала яйцями. Коли мешканці з відомих лише їм причин вигнали торговку, вона висловила магічне побажання, аби це місце поглинуло пекло (звідси й назва — Пекелько). Проте історики вважають, що поселення було знищене під час нападу князя Великої Моравії Святополка І (Świętopełk I) у восьмому чи дев’ятому десятилітті IX століття. Руйнування були настільки значними, що жителям виявилося вигідніше «перестрибнути» трохи далі, ніж відбудовувати зруйноване городище.
Місто може пишатися не лише своєю багатою історією й численними науковими дослідженнями на цю тему, але й тим, що вміє розповідати власну минувшину. Якщо «прислухатися» до ратуші — пам’ятки пізнього бароко 1797 року — та розташованої поруч будівлі, можна почути історію про Яна Саркандра (Jan Sarkander). На вежі ратуші зображено портрет священника, який у часи Тридцятилітньої війни був несправедливо обвинувачений у зраді та підданий тортурам з метою видобути таємницю сповіді. Відомий своєю скромністю (одягався убого, мало їв, обмежував себе навіть у мовленні) та релігійним завзяттям, у 1620 році священник перегородив дорогу загону лісовчиків — відомих жорстокістю та грабунками найманців — аби ті відмовилися від в’їзду до Голешова (Holeszów). Наймана кіннота послухала його, однак згодом Саркандра звинуватили у приведенні цих самих лісовчиків. Побожне життя і мученицька смерть спричинили поширення культу священника Яна по всій Моравії.
ТРИТОН? ПОСЕЙДОН? ЙОНА?
Блаженним священник Ян Саркандер був проголошений у другій половині XIX століття, а одразу після цього в кам’яниці поруч із ратушею на скочовському Ринку, де він народився, облаштували каплицю на його честь. Хоча сама будівля постала лише у XVII столітті, її підземелля на два століття старші: там можна побачити кам’яні хрестові склепіння. Каплиця й сьогодні знаходиться на тому самому місці, хоча нині діє під вивіскою Музею Яна Саркандра (Muzeum Jana Sarkandra). У колекції зберігаються предмети, пов’язані з життям священника, стародруки, об’єкти сакрального мистецтва, а також пам’ятки з візиту до Скочова Папи Римського Йоана Павла II (Jan Paweł II). Польський Папа відвідав місто у 1995 році; того ж року Яна Саркандра було проголошено святим.
Багато відвідувачів міста пов’язують його з незвичайним фонтаном на Ринку. На думку одного професора мистецтва з Кракова, який колись проїжджав через Скочув, центральною постаттю фонтану є міфічний син Посейдона та Амфітріти – Тритон. Інший знавець заперечив цю версію, вважаючи, що на мушлі-трубі зображений сам Посейдон. Ще інші (також дипломовані науковці) стверджують, що це Йона (Jonasz) зі Старого Заповіту. Навіть відкрита під час ремонту вежі ратуші 1954 року металева капсула з документами не пролила остаточного світла на те, кого ж саме зобразив майстер у фонтані. Відомо лише напевне, що автором скульптури є уродженець Моравії, мешканець Скочова Вацлав Донай (Wacław Donay) – творець численних мистецьких робіт для міста та його храмів. Фонтан було створено у 1775 році, аби прикрасити міську мийню – басейн, у якому жінки прали одяг. Як і личить «стрибучому» місту, скочів’яни протягом століть неодноразово переносили Тритона – Посейдона – Йона в інші місця. На Ринок фігура повернулася у 1976 році.
Донай також створив скульптуру Яна Саркандра та інших святих – Петра з Алькантари (Piotrа z Alkantary), Яна Непомуцького (Janа Nepomucen) і Яна Кантія (Janа Kantego) – у розташованому неподалік від Ринку пізньобароковому костелі Святих Апостолів Петра і Павла.
МІСТО ГУСТАВА МОРЦІНКА
Трохи інший шлях веде від ринку на вулицю Фабричну (ulica Fabryczna) – до музею імені Густава Морцінка (Muzeum im. Gustawa Morcinka). Хоча пам’ятки, пов’язані з патроном (який працював у Скочові між 1919 і 1935 роками як учитель), становлять значну частину експозиції, заклад також має виставки, присвячені історії Скочова від найдавніших часів краю аж до сучасності. Частина виставки відведена ремісникам – людям, які колись становили осердя міста. Тут представлено вироби золотарів, кушнірів, зброярів і майстрів-струнників.
Зібрання, пов’язане з Морцінком, включає його робочий кабінет, наповнений предметами щоденного вжитку (є навіть друкарська машинка), документи, фотографії та видання. Перший широко відомий польський письменник зі Сілезії був захоплюючою постаттю. Походячи з бідної родини, шістнадцятирічним він потрапив працювати до шахти, де дуже швидко звернули увагу на його справжні – далекі від видобування вугілля – зацікавлення. Дивакуватий гірник спромігся прочитати «Quo vadis» Сенкевича лише за два дні. Багато років по тому у творі «Як я став письменником» («Jak stałem się pisarzem») Густав написав, що це шахтарські товариші зібрали гроші на його навчання, а він своєю літературною працею сплачує давній борг. Насправді ж було трохи інакше: молодий шахтар скористався пропозицією Товариства народної школи (Towarzystwo Szkoły Ludowej), завдяки чому зміг закінчити підготовчу школу для викладачів. Його місією було зближення Польщі та Сілезії, і саме так, мабуть, варто трактувати всю літературну спадщину Морцінка.
Це польське завзяття під час Другої світової війни мало не коштувало йому життя: після арешту гестапо письменник провів майже весь час війни в нацистських концентраційних таборах. Морцінек уважав, що однією з причин арешту був факт, що герой його оповідання мав собаку на ім’я Бісмарк. Він міг вийти на волю, підписавши Німецький народний список, однак такої пропозиції не прийняв. Після війни продовжував писати й надалі був активний у суспільному житті: сьогодні багато хто докоряє Морцінкові за легітимізацію комуністичної влади через виконання функції посла у найтемніші роки польського варіанту сталінізму. Хоча найбільш відомий він як автор оповідань і романів про гірництво (зокрема твору «Łysek z pokładu Idy»), який довгі роки входив до шкільної програми), сам він найбільше цінував свої казки.
Вже майже століття Скочув славиться також виробництвом елегантних капелюхів. У міжвоєнний період тут виготовляли головні убори з велюру, замші, фетру – зокрема вишукані котелки. Скочівське капелюшництво бере початок від 1924 року, коли фірма «Гюкельс» (Hückels) із Нового Їчина (Nowy Jiczyn) вирішила відкрити у місті ще одну (після Рацибужа та Відня) філію свого підприємства. Втім, традиції капелюшного ремесла у Скочові сягали ще XVII століття: тут працювали майстри, що виготовляли так звані клобуки – чоловічі головні убори до цешинського одягу. Попри зміну часів і навіть назв підприємства – у Скочові й досі виробляють чудові капелюхи. Скочівська фірма забезпечує половину національного експорту капелюхів і беретів.
Wyświetl większą mapę
