Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
ЦУСОВИЧ ІЗ АРБАЛЕТОМ
Історія Беруня у вражаючий спосіб переплітається з долею цілого континенту. Навіть перше надання міських прав (1387) пов’язане з хрестовими походами, що тривали від XI до XIII століття. Саме у XIV столітті лицарство, яке брало участь у релігійних походах, а згодом у боях із монгольськими навалами, почало поступово занепадати. Заслуженим воїнам надавали земельні володіння, якими ті – краще чи гірше – управляли. До таких належав і лицар Цусович (Cussowic) (у літературі також зазначається як Кусовіч (Kusowicz)), котрий від опавсько-ратиборського князя Яна II Залізного (Jana II Żelaznego) отримав війтівське звання та міські права Бєруня. Документ з наданням зберігся до наших днів: у ньому князь тепло відгукується про лицаря, передаючи йому не лише титул війта, але й право на три ставки та річку з млином.
Цусович мав отримав право організування ремесел й землеробство. Натомість володар зобов’язував його, щоби в разі потреби лицар прибував на поклик з конем та арбалетом. Найімовірніше, беруньський ринок було намічено ще за часів Цусовича, надаючи площі майже квадратної форми (з вулицями, що розходяться у всі сторони світу під прямим кутом) і дозволивши там оселятися ремісникам. Саме вони – разом із торговцями, які користувалися близькістю традиційних шляхів північ-південь та схід-захід – протягом століть надавали місту його особливого характеру.
ВОДА НАВКОЛО
Берунь, як місто в орбіті Пщини, входив до складу так званого Жаб’ячого Краю (Żabiego Kraju) — заболоченої місцевості з численними річками та ставами. Хоча рибництво було тут важливим завжди, лише у 1536 році, коли навколишні водойми об’єднали в один Великий Беруньський Став, воно стало спеціальністю міста. Став був настільки великим, що його часто називали озером: за підрахунками хроністів, він займав 2212 моргів і 24 прути (прим. 1 морг приблизно дорівнює 0,5 га, а 1 прут – приблизно 18,66 м²). Це був один із найбільших об’єктів такого типу на всій Сілезії. Інженерні роботи зі створення ставу тривали протягом першої половини четвертого десятиліття XVI століття, і хоча донині збереглися лише нечисленні сліди цієї діяльності (у XIX столітті озеро засипали), потужна, майже двокілометрова гребля завширшки 18 метрів у основі справляє враження. Не менше враження урочисті вилови риби, на які прибували навіть пщинські князі, з нагоди випиваючи значну кількість вина.
Вода, яка завдяки рибництву приносила добробут, водночас викликала страх. Жителі Беруня боялися затоплень після землетрусу у грудні 1786 року, коли за драматичних обставин були змушені нашвидкуруч засипати пошкодження греблі.
З роками місто не лише стало певною мірою ізольованим від світу, але й повірило в потопельника. Тому беруньський ринок переповнений цими водяними, демонічними істотами: вони уособлюють цешинську гілку роду втопленців — із витріщеними очима, один із них до того ж курить люльку. Природно, що потопельники згуртувалися довкола криниці, де зображені у трьох постатях: молодій (грайливій, пустотливій), зрілій (замріяній) та качки. Ще перед війною криниця використовувалася мешканцями; тоді вона була обладнана двома великими колесами механізму для витягування відер з водою.
МІЖ РАТУШЕЮ ТА КОСТЕЛОМ
Ще перед війною на ринку стояв пам’ятник сілезьким повстанцям – сьогодні, після реконструкції, ми знову можемо бачити п’ятиметровий монумент з орлом на вехівці. Доповненням виступають сонячний годинник та кам’яні освітні куби: вони розповідають про топографію ринку та історію цього місця. Давня забудова ринку через численні пожежі не збереглася; сучасна походить з другої половини XIX століття. Відносно новою є також будівля ратуші (1933). Безперечно історичним є костел святого Варфоломія (Bartłomieja), розташований у безпосередній близькості від ринку: він зведений у середині XIX століття після чергової великої пожежі міста, на традиційному місці храму – саме там, де мешканці Беруня протягом століть молилися в щонайменше чотирьох костелах (спершу дерев’яних, а пізніше мурованих). Костел під посвятою святого Варфоломія згадується в “Liber Beneficiorum” Длугоша (“Liber Beneficiorum” Długosza) близько 1450 року як філія лендзінської парафії.
Сьогодні це споруда в неороманському стилі, багаторазово перебудована й розширювана. Найціннішим пам’ятником, що тут зберігається, є образ Матері Божої Бєруньської XVI століття. Цей образ розміщено на вівтарі Найсвятішої Діви Марії – у його обрамленні знаходяться пам’ятки, що вціліли після пожежі 1845 року, зокрема фігурки янголят. Другий із бічних вівтарів присвячено святому Йосифові, а патроном головного вівтаря є святий Варфоломій. У пресвітерії також зберігається хрестильниця 1930 року. Попри довгу історію, Берунь ніколи не мав міських мурів – це було відкрите місто; однак для підкреслення ролі торгового тракту користувалися поняттями Краківської та Оравської брам. Сьогодні місто налічує майже 20 тисяч мешканців і є осередком повітової влади.
Берунь має ще одну, виняткову пам’ятку – курган, розташований на приватній території, що є залишком городища XIII століття. Оточена дерев’яними стовпами сторожова вежа могла бути резиденцією можновладця, найімовірніше, тоді вона була обладнана баштою. Сьогодні на вершині чотирикутного пагорбу стоїть каплиця XIX століття на честь святого Яна Непомуцького (świętego Nepomucena), а сам терен оповитий таємницею. Коли у 1931 році частина кургану осунулась на глибину метра, говорили про обвал гробової крипти.Околиці Беруня відомі різноманітними переказами та легендами: згадується язичницький культ, що існував тут у давні часи на болотних поселеннях. Також існує теорія про кельтське походження міста – адже слово beer у мові кельтів означає «ведмідь», яких тут, без сумніву, не бракувало. Інша гіпотеза пов’язує назву з податками (bierni), які мандрівні купці мусили сплачувати за проїзд. Ще інші (посилаючись на Кароля Міарку (Karola Miarkę)) виводять її від імені праслов’янського бога Перуна. Згідно з картою Клавдія Птолемея, складеною близько 145 року н. е., десь поблизу сучасного Беруня розташовувалося поселення під назвою Leucaristus. Історики, однак, не мають певності щодо цієї локалізації: можливо, при створенні карти сталася помилка і насправді автор мав на увазі околиці Лешна (Leszna).
Wyświetl większą mapę
