Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Олександр Швачка
СПОКІЙ ПОМЕР РАЗОМ З БАБУСЕЮ
31 серпня в Глівіце сонце заходить трохи перед восьмою годиною вечора. Саме в цей день 1939 року о восьмій вечора на територію радіостанції в Глівіце проникла група з семи осіб: шестеро чоловіків входили до складу команди, очолюваної СС-Штурмбаннфюрером Альфредом Гельмутом Науйоксом. Сьомий – 43-річний поляк, учасник Сілезького повстання – був отруєний раніше введеним наркотиком і незабаром загинув від пострілу в потилицю: вже на території радіостанції. Його труп став нібито доказом польського нападу. Особисті дані жертви – Францішка Хоніока з села Любе під Писковіцами – були встановлені лише через кілька десятків років, хоча правда про глівіцьку провокацію стала відома вже під час Нюрнберзького процесу, головним чином завдяки свідченням самого Науйокса.
Напад відбувався з великими труднощами – групу СС занадто пізно поінформували про план мовлення, який саме цього дня передбачав лише передавання через глівіцький передавач програм із Вроцлава. Єдиним виходом із ситуації стало використання так званого грозового мікрофона – пристрою, за допомогою якого в разі потреби переривали програму, щоб попросити слухачів заземлити антени під час грози. Німці довго шукали мікрофон, а коли зрештою його знайшли, найімовірніше, під’єднали до апаратури неправильно — тому в ефір вийшли лише перші слова заздалегідь підготовленого чотирихвилинного повідомлення:
«Увага! Тут Глівіце. Радіостанція перебуває в руках поляків…» Далі було чути лише тріск і шум. Коли група Науйокса відступила — залишивши тіло польського повстанця — у дію вступила гітлерівська пропагандистська машина. Вже о 22:30 Берлін, а згодом і інші радіостанції (зокрема BBC) повідомляли про подію в Глівіце. Ця провокація (разом із кількома десятками подібних нападів) стала безпосередньою причиною початку Другої світової війни. Сигналом до проведення акції в радіостанції стало передане телефоном шефом Головного управління імперської безпеки — Райнхардом Гейдріхом — гасло:
„Grossmutter gestorben” – «бабуся померла». Разом із «бабусею» помер і мир у Європі.
МОДРИНА ДО САМОГО НЕБА
Глівіцька радіовежа була дитиною Версальського договору, який у багатьох частинах Європи залишив численні національні меншини. Саме для німецької меншини по той бік польського кордону (що пролягав лише за 10 кілометрів звідси) у Глівіце збудували радіову вежу з комплексом допоміжних будівель. Станція не мала власної студії мовлення — вона містилася в іншій частині міста й працювала з абсолютно іншою антеною, розташованою горизонтально між двома щоглами. Вежа, відома завдяки провокації, мала вертикальну орієнтацію — від вершини донизу тягнулися дроти, які утворювали антену. Саме тому для її спорудження не використали сталь, адже вона створювала б перешкоди для роботи обладнання. Сьогодні ця споруда є найвищою у світі дерев’яною будівлею — її висота становить майже 111 метрів. Конструкцію скріплюють кільканадцять тисяч латунних гвинтів, а на самий верх ведуть 365 сходинок, долаючи дорогою чотири платформи.
Вежа не призначена до відвідування туристами, і лише небагатьом щасливцям, яким вдалося піднятися на самий верх, відкривався неймовірний краєвид — за гарної погоди з Глівіце можна побачити навіть татрські вершини. Хоча модринове дерево чудово витримує випробування часом, об’єкт перебуває під науковим наглядом Кафедри будівельної інженерії Сілезької політехніки та під контролем Воєводського консерватора пам’яток. Щороку проводяться технічні огляди, адже вежа й досі використовується для зв’язку — нині вона є носієм для десятків різних антен, зокрема й обладнання мобільного зв’язку.
МУЗЕЙ ПРОВОКАЦІЇ
Вражаюча вежа — особливо ефектна під час заходу сонця — ніби пригнічує своєю величчю скромний музей, розташований поруч. У головній будівлі зібрано радіотехнічне обладнання 1930-х років, зокрема згаданий грозовий мікрофон, сигнальні лампи, передавальну апаратуру та пристрої живлення станції. Експозиція також містить радіоприймачі, що відображають кілька десятиліть історії, серед яких — культові «Колібрі» періоду ПНР. Ідей щодо розвитку музею було безліч — від проекту накриття всіх трьох будівель комплексу футуристичним скляним куполом, до задуму створення у підвалах інсценізованої підпільної друкарні опозиційного руху 1980-х років. У багатьох випадках на заваді ставала вартість проєктів, проте вдалося знайти кошти для облаштування території навколо вежі.
Чудовим рішенням стало відкриття всіх воріт і надання озелененого простору довкола вежі для прогулянок мешканців і туристів. Вежу також оснастили спеціальним підсвічуванням — тепер її видно здалеку навіть уночі, а світлове шоу біля підніжжя споруди справляє незабутнє враження. І гостей тут справді не бракує — можливо, саме вони найкраще уособлюють парадоксальну, складну історію Верхньої Сілезії. На місці, де колись есесівці повели на смерть першу жертву Другої світової війни — Францішка Хонйока, сьогодні діти з скейтбордами та підлітки, занурені в телефони, прогулюються алеями поруч із німецькими туристами. На трьох гектарах історії.
Відкрита у 1935 році Глівіцька радіостанція була однією з п’ятнадцяти подібних споруд, зведених Німеччиною у 1930–1935 роках; найвища з веж сягала 190 метрів заввишки. Драматичний епізод, пов’язаний із початком Другої світової війни, не завершив служби глівіцької щогли. Варто згадати, що в кінці серпня 1939 року гітлерівці запланували понад 200 різних провокацій на Сілезії, з яких майже п’ятдесят було реально здійснено. Під час війни передавач використовували німці, а відразу після визволення тут розпочалося мовлення Радіо Катовіце. У 1950-х роках вежа виконувала своє останнє завдання на середніх хвилях — глушила передачі Радіо «Вільна Європа», так само, як і багато подібних установок у країнах східного блоку. Глівіцька вежа сьогодні є безсумнівним символом міста — її часто використовують у виданнях, фільмах та інформаційних матеріалах. Її видно здалеку, коли наближаєшся до Глівіце із заходу або півночі. Як туристична пам’ятка, вона відмінно виконує свою роль — особливо завдяки зручному розташуванню поблизу старої Вроцлавської автотраси. Територію навколо обладнано якісною системою паркування: є місця вздовж огорожі для легкових автомобілів і окрема стоянка для автобусів на вулиці Люблінецькій.
Wyświetl większą mapę
