Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
ВІД ВРОХЕМА ДО СМОЛОРЖІВ
Не збереглося жодних достеменних відомостей, звідки Петро Врохем (Piotr Wrochem) узяв гроші на будівництво величного замку: це могло бути спадкування, вдалий шлюб або ж військові заслуги – інших можливостей тоді майже не існувало. Є лише сліди діяльності його роду: Врохеми займалися організацією гірництва на цих землях.
Будівлю зведено в період між 1520 і 1570 роками – тоді вона мала лише три крила, північна частина залишалася відкритою, хоча вежа вже існувала. Коли на початку наступного століття Врохеми продали замок, розпочалася довгий ланцюжок змін: і власників, і вигляду самої споруди. Серед мешканців-резидентів були: Каспер Гунтер з Грандон (Kasper Hunter z Grandon), Кароль Лариш (Karol Larysz), Бальтазар Огм Янушевський (Baltazar Ohm Januszewski), Георг фон Гуснард (Georg von Gusnard), Готліб фон Бюттнер (Gottlieb von Büttner), аж поки в 1822 році замок не перейшов до родини фон Доннерсмарк (von Donnersmarck).
Саме Доннерсмарки найбільше розбудували комплекс: з’явилися господарські споруди, що надали характеру фільварку. У повоєнних реаліях доля всього, що колись належало Доннерсмаркам, складалася вкрай невдало – у Тарновіцкому замку облаштували Державне сільськогосподарське господарство й поступово довели його до руїни.
Коли після змін політичного ладу гміна Тарновські Гури (Tarnowskie Góry) намагалася продати об’єкт, то довго не могла знайти покупця: усіх відлякував катастрофічний стан будівлі. Інакше як руїною її тоді не називали. Лише у 2000 році було підписано угоду з Кристіною та Райнером Смолоржами (Krystyna i Rajner Smolorz).
Сьогодні пан Смолорж називає рішення купити замок «шаленством» і зізнається, що вдруге на таке ніколи б не наважився. І справді – були тяжкі моменти: коли виявилося, що вежа зовсім позбавлена фундаментів (!!!), а вартість інвестицій невпинно зростає.
РЕНЕСАНС ЗАМКУ
Коли ж інвестицію нарешті вдалося завершити, а в червні 2011 року запросили перших гостей – ті протирали очі від здивування: на місці колишньої руїни постав справжній замок разом із тим, що колись було його найбільшою окрасою – аркадами. Це єдина на Верхній Сілезії, окрім ратиборської, резиденція, внутрішній двір якої прикрашено аркадами. Саме тому об’єкт у Старих Тарновицях називають “сілезьким Вавелем”.
У минулому аркади не раз замуровували, проте теперішній власник прийняв рішення відтворити їх у стилістиці, яка відсилає до ренесансу. Це було надзвичайно складне завдання: будівлю перебудовували так часто, що навіть у стінах майже не лишилося виразних історичних орієнтирів. Водночас ренесансна стилізація не завадила функціональності: головна функція замку сьогодні – приймати туристів. Тож на подвір’ї з’явився навіть ліфт для людей з інвалідністю.
Експонати, що склали основу Центру Мистецтва та Давнього Ремесла (Centrum Sztuki i Rzemiosła Dawnego), Райнер Смолорж (Rajner Smolorz) збирав упродовж тридцяти років. Це унікальна в масштабах континенту колекція декоративних елементів меблів, інструментів столяра, палітурника та інших ремісників. Є тут і чарівний велосипед мандрівного точильника ножів, і замок із таємним механізмом відкривання, і робочі місця, виставлені так, наче їх щойно покинув майстер.
У бібліотеці можна побачити цінне книжкове зібрання, на стінах – давню та сучасну графіку. Для дітей передбачено чимало приваб: зокрема гігантську модель залізниці (частиною якої є замок у Старих Тарновицях) та рухомі мініатюри, що оживають під звуки механічної музики. Вражає професійність підготовки експозицій: тут нічого не залишено випадковості, а команда, що займається оформленням вистав, складається з людей справді високого рівня.
НАВКОЛО ЗАМКУ
Потенціал Замкового комплексу справді величезний. Значно раніше, ніж відкрилося музейне крило, почала працювати двоповерхова ресторація «Господа у Врохема» (Gospoda u Wrochema). Її облаштували в колишній стайні, й архітектура першого поверху виразно нагадує про початкове призначення будівлі, тісно пов’язане з кіньми. Поруч діє готель «На Подзамчі» (Na Podzamczu), завдяки чому весь комплекс чудово підходить і для проведення конференцій, і для бізнесових зустрічей. Замкові пасує і ярмаркова атмосфера: коли навколо розташовуються крамниці ремісників – виробників крафтового паперу, різьбярів по дереву, майстрів декоративного мистецтва, а також місця, де можна власноруч вибити монету. Тут легко організувати великий концерт, лицарський турнір чи просто посидіти з кавою або з’їсти смачний обід. А ще – відвідати тварин у невеличкому міні-зоопарку. Повну пропозицію можна знайти на сайті Замкового комплексу.
Не менш цікаво виглядає і сам замок: він має багато оздоблену конференційну залу, а відмінна акустика внутрішнього двору сприяє проведенню концертів – особливо камерних, хоча й хор звучить тут напрочуд добре. Це місце також ідеально підходить для театральних вистав, різноманітних інсценізацій та презентацій. А коли вже пройдемося аркадами й ознайомимося з музейною експозицією замку Врохемів, варто на хвилину зупинитися та подивитися на будівлю як на пам’ятник. Пам’ятник, споруджений не лише на честь давніх віків чи предків, а й людської енергії, витримки та впертості. Бо без цього замість замку ми мали б тут сьогодні лише купу каміння, заховану серед бур’янів.
Саме на землях Петра Врохема постало місто Тарновські Гури. Про це нагадує «Хроніка» Вінклера. У 1525–1528 роках князь Ян Опольський (Jan Opolski) вів із Врохемом переговори щодо надання його земель для забудови та розвитку гірничої справи. В обмін шляхтич мав отримувати 4% від кожної десятої «миски» здобутої свинцевої руди та щороку 35 рейнських золотих. У 1529 році Врохем зрікся цієї частини села Тарновіце, на якій постало місто, отримавши натомість третю частину деяких міських доходів. Тривалі перемовини свідчать, що шляхтич не надто охоче погоджувався на заснування нового міста. Та й загалом феодали часто гальмували розвиток гірництва: воно обмежувало їхні маєтності та будило непокірність серед підданих.
Старі гірники, втім, уміли відстоювати свої права. Саме за часів Пйотра Врохема 1534 року відбувся бунт гварків (повсталих шахтарів). Власники земель тим часом нерідко встановлювали надмірні ціни на деревину зі своїх лісів, без якої гірнича справа була неможливою. Саме тому нова угода між князем Яном і Врохемом (1529 р.) передбачала, що «в обмін на компенсацію за право власності в розмірі 45 флоринів щорічно шляхтич із Тарновиць зобов’язується продавати гірникам деревину за справедливою ціною, дозволяти їм вільний проїзд і проживання на своїх землях, а також надавати доступ до води та місця для облаштування промивальних установок, плавильних та випалювальних печей».
Попри всі труднощі інтереси Петра Врохема не постраждали настільки, аби він не зміг звести в Тарновицях замок. Існує навіть думка, що шляхтич був фундатором розташованого неподалік костелу св. Мартина (św. Marcin). Втім, більшість істориків датують храм останніми роками XIV ст., а найпізніша відома дата його постання (з церковних джерел) – 1410 рік. Найімовірніше, Петро Врохем застав тут уже впорядковану парафію.
Wyświetl większą mapę
