Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Олександр Швачка
ВІЧНА ПРОБЛЕМА З ВОДОЮ
Рішення про створення водогінної станції в Карховіцах було зумовлене двома чинниками. По-перше, у другій половині XIX століття на Верхній Сілезії стрімко розвивався промисловий сектор, який потребував великих обсягів води. Водночас численні шахти спричиняли зниження рівня ґрунтових вод, що призводило до їх нестачі. По-друге, у той час мешканці отримували воду для побутових потреб природним шляхом — із струмків, ставків або криниць біля домівок. Коли гідрологічні умови різко змінювалися, це призводило до масових отруєнь. Частими були епідемії, тож на початку 1870-х років розпочалися численні протести відчаєних жителів. Прусський уряд, за рекомендацією експертів із Вроцлавського гірничого управління, розглянув ситуацію й ухвалив рішення про будівництво великої насосної станції.
Будівництво Карховицької артезіанської свердловини тривало два роки. Її глибина сягнула 215 метрів, на цій глибині встановили труби діаметром 75 сантиметрів. Від поверхні землі до рівня 12 метрів зробили широкий, чотириметровий отвір, викладений цеглою — саме там вода накопичувалася природним, артезіанським способом. Завдяки цьому її видобуток не становив значних технічних труднощів. Коли водогін запрацював у 1882 році, вода з Карховиць почала надходити, зокрема, до мешканців Забжа та Глівіце. Найбільшим споживачем залишалася шахта «Королева Луїза».
ТЕХНОЛОГІЧНІ СКАРБИ
Сучасне підприємство успішно виконувало своє завдання — уже через кілька років після введення в експлуатацію станція в Заваді постачала кілька мільйонів кубометрів води щороку. До сьогодні вона залишається перлиною промислової архітектури. Враження справляє не лише старіша частина комплексу, а й результати реконструкції 1920-х років, зокрема чудово перебудована модерністська насосна станція, яка нині є головною туристичною атракцією. Саме у 1920-х роках, після модернізації, тут розпочали роботу нові насоси та парові компресори. Лише у 1967 році обладнання в Заваді було переведено з парового на електричне. Від «ери пари» залишилися справжні технічні скарби, які можна побачити й сьогодні: насосний агрегат 1923 року, дворівнева високонапірна турбіна Borsig з 1928 року, паровий компресор з того ж періоду.
Однак, як і в справжньому музеї, на цьому не зупинилися. Завдяки зусиллям працівників та нинішнього управителя — Верхньосілезького підприємства водогонів S.A. у Катовіцах — вдалося представити ще більше обладнання, пов’язаного з експлуатацією води. Серед експонатів — старі дерев’яні труби, якими колись транспортували воду. Один із таких зразків, представлений у Карховіцах, раніше був установлений у Міколові й забезпечував водою міський ринок.
БЕЗ ВЕЛИКОГО НАСОСА
Історична Водогінна станція «Завада» — це об’єкт особливий і неповторний. Екскурсії тут проходять у затишній, камерній атмосфері, тож відвідувачі можуть спокійно й уважно оглянути всі експонати. За потреби завжди можна скористатися допомогою компетентних працівників, які радо все пояснять. Однією з цікавих можливостей для гостей є дегустація води з найстарішої свердловини глибиною 215 метрів. Місце це чудово підходить не лише для уроку історії, а й фізики: наочно видно, що насоси бувають дуже різними — від невеликих, вагою кількадесят кілограмів, до справжніх багатоповерхових гігантів. Є й мобільні насоси на колесах, і величезні конструкції, що потребують глибоких фундаментів. Серед різноманіття засувок, турбін і труб можна не лише зрозуміти складність інженерного задуму столітньої давності, а й побачити принцип роботи самої станції. Експонати зазвичай розміщені у своїх природних робочих позиціях, проте продумано так, щоб їх можна було оглянути з різних боків, що значно полегшує фотографування.
Об’єкт має також велике значення для історії архітектури, тому рішенням Воєводського консерватора пам’яток у Катовіцах від 31 травня 1991 року весь архітектурний комплекс разом із історичним обладнанням було внесено до Списку національних культурних цінностей Польщі. Відвідування станції стало можливим з 2004 року. Об’єкт доступний для людей з обмеженими можливостями, а вхід безкоштовний.
На початку XVIII століття було відкрито стародавнє місто Геркуланум, зруйноване під час виверження вулкана. Розкопки тривали протягом кількох століть, і зовсім нещодавно з’ясувалося, що цей античний міський організм, занурений під товщі лави та попелу на дві тисячі років, уже в стародавні часи мав власну систему водопостачання. Оскільки структура міста чудово збереглася, вчені змогли детально простежити систему подачі води. Вона поділялася на громадську (безкоштовну) та приватну (платну), що забезпечувала водою заможні резиденції. На подібні рішення в новітню епоху людству довелося чекати аж до XIX століття. Саме тоді керховицький водогінний об’єкт став однією з найсучасніших станцій водопостачання в Європі.
Wyświetl większą mapę
