Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Анна Мігріна
РАЙ У КОЛЬОРІ ВОГНЮ
Кожен хлопчик – великий і малий – а, певно, й не одна дівчинка, зайшовши до головної зали Мисловицького Музею пожежної справи (Muzeum Pożarnictwa w Mysłowicach), відчує себе як у раю. Десятки пожежних автомобілів (переважна більшість червоного кольору) чекають лише на те, щоб ними помилувалися. Адже якщо чоловік стверджує, що в дитинстві не хотів бути пожежником, то він або бреше, або має проблеми з пам’яттю. Центральний Музей пожежної справи організували люди, яким вдалося здійснити цю мрію. І зробили вони це професійно. Велика, двоповерхова виставкова площа, гарне натуральне освітлення, чистота та порядок кидаються в очі одразу після входу. Автомобілі стоять так, ніби будь-якої миті можуть вирушити на виклик: у багатьох випадках це справді можливо, бо під час великих заходів пожежні машини виїжджають і назовні. Потрібно лише заправити бак, поповнити запас води та ввімкнути сирену.
Вражає Federal 1931 року з драбиною, піднятою за допомогою ланцюгів, та величезним барабаном для пожежного шланга ззаду кузова. Поруч припаркований американський Mack F 45 1947 року, вагою майже чотири з половиною тонни. Найстаріший автомобіль у колекції – Benz Gaggenau 1913 року, але це лише верхівка айсберга, адже технології допомагали гасити пожежі задовго до того, як було створено перший автомобіль. У Мисловицях є понад 150-річні кінні вози з обладнанням для гасіння пожеж: оснащені драбинами, пристосовані для перевезення пожежних команд або обладнані насосами. На основі експонатів насосів, зібраних у музеї, можна було б написати докторську дисертацію: ручні, бензинові, електричні – великі, малі, пересувні та портативні. Окрема історія – це драбини: можна побачити «білу ворону» 1927 року – автодрабину фірми Magirus. Це не єдиний експонат компанії, заснованої Конрадом Дітріхом Магірусом у 1866 році (Conrad Dietrich Magirus). Незважаючи на світове лідерство та численні чудові вироби для пожежної справи (особливо славилися драбини), Magirus не вдалося пережити Велику депресію 1930-х років.
ІСТОРІЯ, НАПИСАНА ПОЛУМ’ЯМ
На другому поверсі зібрано легші експонати: передусім ті, що стосуються одягу пожежника. Представлено колекцію історичних шоломів XIX–XX століть – серед них є зразки з ретельно відполірованої латуні. Експозиція також включає прапори – переважно підрозділів Верхньої Сілезії (Górny Śląsk). У вітринах можна побачити огляд сучасної пожежної моди з різних куточків світу: святкові (парадні) та бойові комплекти демонструють, зокрема, американські, німецькі, австрійські, швейцарські, французькі, голландські та, звісно, польські пожежники – у чоловічому та жіночому варіантах. Далі – нові планети пожежного всесвіту: багри, ліхтарі, насоси, апарати захисту дихальних шляхів, звукові сигналізатори, вогнегасники, пожежні шланги та тисяча інших аксесуарів, корисних у боротьбі з полум’ям.
Окремий розділ присвячено історії сілезької пожежної охорони: навколо кінної помпи кінця XIX – початку XX століття зібрано великоформатні фотографії найстаріших пожежних підрозділів Верхньої Сілезії та Заглембя (Zagłębie). Далі представлені медалі та пожежні відзнаки, документи, професійні свідоцтва та дипломи. У кутовій частині розташовано професійний куточок із портретами наступних головних командирів Польської пожежної служби (Polska Straż Pożarna). Окрема кімната присвячена великим катастрофам: аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії Всесвітнього торгового центру (World Trade Center), масштабним повеням у Польщі. Вражає автентичний пожежний автомобіль, випалений під час вогняного нападу, поруч – спорядження радянських пожежників, які загинули під час Чорнобильської трагедії, та американських, що віддали своє життя 11 вересня.
ПРИЯЗНО І КОМПЕТЕНТНО
Центральний музей пожежної справи, що діє з вересня 1975 року, пристосований для обслуговування туристів з інвалідністю. Тут обладнано відповідні пандуси та ліфти. Безпечно почувають себе й родини з немовлятами – у разі потреби чекає спеціальний столик для перевдягання малюка. Трохи старшим дітям музей пропонує 40-хвилинні уроки на теми, зокрема: європейський номер екстреної допомоги 112; про особисте спорядження пожежника; як виникає пожежа, а також заняття з історії сілезької пожежної справи. Школи можуть замовити й виїзний урок у Пожежному містечку (Miasteczko Pożarnicze) на території музею. Чудовою, хоч і простою, ілюстрацією роботи пожежника є обгороджені сходи, стилізовані під палаючу будівлю – уже сам підйом по драбині дає уявлення про умови праці під час пожежі.
Музей також має бібліотеку з кількох тисяч томів, яка включає, зокрема, пожежну пресу – номери «Strażak», «Przegląd Pożarniczy» та «Magazyn 998». Користуватися виданнями можна на місці після дозволу керівництва закладу. Сам музей видає «Музейний щорічник пожежної справи» (Muzealny Rocznik Pożarniczy), присвячений історії пожежної служби. З кінця XX століття Центральний музей пожежної справи має філію – Великопольський музей пожежної справи (Wielkopolskie Muzeum Pożarnictwa) у Раконевіце (Rakoniewice). Центральний музей пожежної справи є організаційною одиницею Державної пожежної служби (Państwowa Straż Pożarna).
Покровитель пожежників – святий Флоріан (święty Florian) – народився близько 250 року у Нижній Австрії, що тоді входила до римської провінції Ufer Noricum. Він був воїном, який досяг офіцерського звання та здобув значні заслуги, організовуючи римські підрозділи для боротьби з пожежами. Від раннього дитинства мав здібності до приборкання вогню: за народним переказом, ще малюком одним відром води він загасив пожежу в будинку. Через те, що Флоріан став на захист християн, переслідуваних намісником Аквіліном (Akvilinus), він зазнав мученицької смерті. За офіційну відмову відректися від віри, його били до непритомності, тягали тіло за допомогою зігнутих залізних кілків. Наприкінці мученицької смерті до шиї прив’язали млиновий камінь і скинули з мосту у води ріки Еннс (Enns, місто Lauriacum, нині Lorch). Тоді стався чудо: ката, який скинув майбутнього святого у воду, одразу вразила сліпота, а розбурхана ріка винесла тіло Флоріана на виступаючий камінь. Муки святого виявила Валерія – вдова, а з часом частини його тіла як реліквії потрапили до храмів Риму, Болоньї та Равенни.
Святому Флоріану приписували багато чудес, пов’язаних з вогнем: зокрема, відомий випадок вугляра, який опинився в небезпеці під час роботи. Коли нещасний звернувся до святого у молитві, розжарене вугілля раптово згасло, і потенційна жертва вогню безпечно покинула будівлю. День святого Флоріана, 4 травня, пожежники відзначають як професійне свято. Фігури покровителя часто прикрашають пожежні депо добровільних пожежних дружин (Ochotnicze Straże Pożarne), його образ присутній на пожежних прапорах, дипломах, відзнаках та інших пам’ятках. Святого Флоріана зображають як римського солдата-офіцера в пурпуровому плащі зі стягом або щитом із хрестом і мечем, інколи – як князя у прикрашеній броні з списом. Найчастіше його атрибут – відро з водою для гасіння пожежі. Існують також зображення святого як старця у римській туніці. На польських землях невеликий вівтарик на честь святого Флоріана часто був у домах – він мав оберігати від вогню. Тому ж слугують численні храми на його честь. У Варшаві храм святого Флоріана збудовано після великої пожежі міста у 1669 році.
Wyświetl większą mapę
