Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Олександр Швачка
ДЛЯ ДОЧКИ І ЗЯТА
Саломон Любовський одружився пізно – коли взяв за дружину Іду Вассервогель, йому було вже 35 років і він мав досить непогані професійні досягнення. Він був не тільки шанованим членом правління цеху мулярів, але й Глівіцьким радником, що спеціалізувався на питаннях бюджету та водопроводу. Він зводив репрезентативні для Глівіц будівельні споруди – гігантську синагогу в мавритансько-неороманському стилі (яку пізніше спалили нацисти в 1938 році під час кришталевої ночі), стару пошту (сьогодні – Управління праці), будівлю повітового управління, багато приватних резиденцій. Через рік після весілля – в 1861 році – у Саломона народилася дочка, перша з восьми дітей, справжня краса всієї родини. Тож не дивно, що коли доросла Флора вирішила пов’язати своє життя з промисловцем Оскаром Каро, щасливий батько побудував для дочки та зятя чудову віллу, ймовірно за проектом берлінських архітекторів з фірми Ihne & Stegmüller, хоча в авторстві цього ми не можемо бути впевнені. Зять не був гіршим за батька – його батько заснував у Лабедах металургійний завод «Герміна», і молодий Оскар мав колись успадкувати значну частину статків – а саме їхню глівецьку частину, оскільки вроцлавська дісталася його братові Георгу.
Вілла була побудована в першій половині 80-х років XIX століття на престижній, улюбленій багатіями Глівіц території, де було близько і до центру міста, і до прекрасного парку. Сьогодні ділянка, що належить віллі Каро, значно менша, хоча зовнішній вигляд самої будівлі, натхненної італійським ренесансом, та огорожі збереглися практично без істотних змін. Саме тут після роботи відпочивав і планував свої подальші справи Оскар – генеральний директор Oberschlesische Eisenindustrie A.G.für Bergbau und Hüttenbetrieb, який до успадкованого заводу в Лабєць з часом додав ще кілька металургійних підприємств. Подібне відбувалося і з віллою: наприкінці XIX століття до неї добудували зимовий сад, а в 1924 році – другий поверх.
ЩАСЛИВІ ІНТЕР’ЄРИ
Вілла Каро, на відміну від інших подібних об’єктів у Глівіце, мала велике щастя. Оскільки вже в 1934 році її придбав (купивши у Міколая фон Баллестрема) міський магістрат, після чого, вона стала музеєм. Саме тому так добре збереглися інтер’єри XIX століття разом з майже всім обладнанням. Завдяки цьому ми можемо на власні очі переконатися, як жили і працювали промислові магнати півтора століття тому. Уже в розкішному холі нас вітають ініціали Оскара Каро, які охороняє висічений у дереві гриф. Далі ми маємо головні пункти екскурсії: величезну їдальню, великий салон, призначений для всіх, маленький салон, присвячений жінкам, частину, яка є виключною власністю господаря будинку (з кабінетом і своєрідним маленьким приватним історичним музеєм) . Це, мабуть, найцікавіша частина експозиції: вона містить предмети з усього світу – колекцію зброї, мисливські трофеї і навіть невелику бібліотеку.
На відміну від офіційного стилю першого поверху, другий поверх має набагато більш інтимний характер – тут знаходиться будуар господині, спальня та сімейна вітальня. Якщо хтось є шанувальником старовинних меблів або любителем багатого інтер’єру, то на відвідування вілли варто зарезервувати більше часу: тут є на що подивитися. Неймовірно ретельне виконання, чудова композиція та багатство кидаються в очі на кожному кроці. Особливо вражають панелі, ліпнина та оббивка.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ МУЗЕЙ У ВІЛЛІ
Постійна виставка, яка базується на основі інтер’єрів Вілли Каро, є лише частиною діяльності місцевого музею. Є ще тимчасові виставки, що презентують художню творчість (особливо роботи фотографів, графіків, художників) або їх історію. Іноді експонати також виставляються в саду. Музей вважає датою свого заснування 1905 рік, коли розпочав роботу Oberschlesisches Museum in Gleiwitz. Понад сто років історії зобов’язують: тому заклад не тільки надає доступ до цілої низки об’єктів (радіостанція, Піастовий замок, відділ художнього лиття та Вілла Каро), але й веде вражаючу видавничу діяльність. Завдяки зусиллям музею вперше польською мовою вийшла монографія «Geschichte der Stadt Gleiwitz» Бенно Ніцше, саме тут народилася ідея коміксів, що ілюструють історію міста.
З виданнями Музею в Глівіце варто ознайомитися під час відвідування Вілли Каро – любителі історії напевно знайдуть там щось для себе, часто в оригінальному та професійному поданні. У середовищі фахівців дуже цінується періодичне видання Музею – «Щорічник Музею в Глівіце». Пропозиція закладу також включає уроки для дошкільнят та учнів шкіл (початкових, гімназійних, середніх). Спектр пропонованої освіти є багатим та міждисциплінарним: від історії одягу та фауни льодовикового періоду, через образ середньовічних Глівіц, аж до питань, пов’язаних із сілезькими повстаннями чи плебісцитом.
Хоча прекрасний литий лев перед Віллою Каро виглядає так, ніби стояв тут завжди, насправді він походить з зовсім іншої казки. Його історія починається в 1823 році, коли молодий адепт скульптурного мистецтва, родом з Кролівської Гути, Теодор Ердманн Каліде брав участь у берлінській виставці диких тварин. Під час вистави він не відривав погляду від левів – вивчав їхні рухи, будову м’язів, композицію силуету. Король тварин настільки зачарував художника, що він представив ідею створення монумента з левом своєму тодішньому майстру і вчителю. Христіан Даніель Раух поставився до пропозиції зневажливо, на його думку, концепція була занадто натуралістичною. Однак учень не здався, виконав два гіпсові проекти: сплячого лева та лева, що помирає, після чого подав їх на конкурс. Роботи Теодора зробили приголомшливу кар’єру. Вже через рік у Глівіцькому металургійному комбінаті (де на посаді майстра працював брат художника) було виготовлено відливку лева, що стоїть на сторожі. Спочатку монумент вагою кілька тонн було встановлено перед будівлею дирекції комбінату, а до Вілли Каро він потрапив лише в 1934 році. Творець ідеально влучив у художні потреби (саме тоді почалася мода на зображення диких тварин у скульптурі, доведена до досконалості Емануелем Фреміе) та політичні: постать владної кішки метафорично охороняла могили солдатів, полеглих у наполеонівських війнах, а пізніше – під час французько-прусського конфлікту 1870-71 років. Така роль дісталася знаменитому сплячому леву з Битома (також авторства Каліде), який став основною частиною пам’ятника жертвам згаданої війни. Глівіце не можуть скаржитися на брак хижаків Каліде – двоє охороняють пальмову оранжерею, один розташований на площі Валенсієнн, четвертий охороняє Віллу Каро. Теодор Каліде є також автором скандального у свій час твору (сьогодні зберігається в Берлінському міському музеї) – «Баханки на пантері». Зображення жінки, яка сміливо розкинулася на хижаку, викликало настільки сильні суперечки, що замовник твору – Франц фон Вінклер – не забрав його, незважаючи на те, що раніше вже оплатив досить значний рахунок.
Wyświetl większą mapę
