Автор: Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Олександр Швачка
ПЕРЕДМІСТЯ ТКАЧІВ
Вже у XV столітті околиці сучасної вулиці Собєського (західна частина міста, розташована на соляному шляху, що вів із Вєлічки у напрямку Цешина, а далі – до Чехії та Моравії) називали Верхнім Передмістям. Будинки ткачів у цій місцевості будували з давніх-давен – не лише на межі XV і XVI століть, коли ремісники, щоб задовольнити нові вимоги клієнтів, переходили з лляних тканин на сукно, але й на початку XIX століття, коли майже вся вулиця була забудована довгим рядом ткацьких домів. Від ткацького передмістя сьогодні не залишилося жодного оригінального об’єкта – останній згорів у пожежі 1986 року. Проте, завдяки збереженій детальній документації, вдалося його точно відтворити. Дім Ткача – це вірна копія будівлі з середини XVIII століття, що символізує золоту добу Верхнього Передмістя. Про колишніх власників цієї ділянки та будинку відомо небагато: у XVIII столітті тут, імовірно, працювала родина Бартке, а в наступному столітті сюди прибули ткачі з родини Батгельт, предки власників великої суконної фабрики в Бєльську.
Напередодні XX століття в цьому місці мешкала родина Новаків, на яких ткацька історія завершилася; згодом будівлю зайняв швець. Конструкція дому мала бути міцною, адже ткацьке ремесло вимагало стійкості до вібрацій машин і серйозного ставлення до праці. Навіть у оточенні житлових блоків будівля виглядає сьогодні гідно й шляхетно.
КОСТЮМИ НА ВИЖЦІ
Хоча це одноповерхова будівля, завдяки так званій «вишці» вона має вражаючу висоту. Вишка – тобто просторий і добре вентильований горище́вий поверх – була необхідна для технологічних цілей, адже саме там сушили готову тканину. Коли у 1992 році об’єкт відкрили для відвідувачів, вишка стала у пригоді: на горищі розмістили етнографічну колекцію, що ілюструє історію одягу з найближчих околиць. Тут можна побачити: багатий святковий стрій міщанки із Живця, оздоблений трояндовим орнаментом, сукні пані з Цешина, кольорові вілламовицькі вбрання, а також усе, що пов’язане з одягом і традиціями одягання сілезьких гірців. Експозиція справляє велике враження не лише точністю відтворення костюмів. Одяг представлено на манекенах, але й у побутовому контексті – у скринях, шафах, або на мотузках для сушіння білизни. Особливо цікаві елементи натільної білизни, зазвичай приховані від стороннього ока – панталони чи корсети, пошиті понад сто років тому. Колекцію доповнюють ювелірні прикраси: намиста, пасма коралів, срібні вироби та модні в другій половині XIX століття прикраси з недорогоцінних металів.
Зблизька можна роздивитися тканинні переплетення, спосіб укладання одягу, поєднання кольорів – часто оригінальні й творчі. Виставка на горищі, під назвою «Від сукна до шовку», є однією з двох постійних експозицій Дому Ткача. Друга експозиція, розташована на першому поверсі, – це реконструкція житла і майстерні давнього ремісника. Згідно з концепцією виставки, гіпотетичний мешканець виконував важливу функцію в цеху ткачів, тому мав стіл для ведення документації та залізну скриню – цехову касу.
ЛІВА СТОРОНА, ПРАВА СТОРОНА
Усе, що розташоване ліворуч від сіней, є місцем роботи. Майстерня обладнана великою ткацькою верстатною рамою XVIII століття. Добре видно ремізки – спеціальні рамки, рух яких разом із переплітанням ниток основи дозволяв утворювати тканину. Серед різноманітних ткацьких машин та інструментів передбачено також місце для підмайстра, який – як людина початківець – не мав права жити разом із майстром. А ось як жив сам майстер, можна побачити праворуч. Старший цеху мав елегантно й багато умебльовану спальню, оздоблений посуд і вражаючу кухню. Речі, що збереглися з кінця XIX – початку XX століття, свідчать, що слава бєльських ткачів приносила чималі прибутки. Самі лише мідні кухонні посудини коштували цілий статок, а меблі, вкриті фанерою, також були предметом розкоші.
Сіні Дому Ткача оздоблює невелика галерея робіт різьбяра та гравера Яна Валаха з Істебної. Окрім кількох вогнегасників (очевидних у дерев’яній будівлі), все інше створює атмосферу ідеального місця для пізнання справжньої історії – не тієї, що вимірюється битвами чи змінами кордонів, а тієї, яку творили звичайні люди зі своїми домами, речами та одягом. Візит до музею нагадує перегляд старої фотографії, але з однією різницею: тут можна «увійти» всередину знімка – нахилитися над прядкою чи піччю, зазирнути до креденса й захопитися майстерністю стародавніх ремісників.
Бєльські ткацькі вироби користувалися величезним попитом не лише в часи невеликих ремісничих майстерень. На зламі XVIII і XIX століть ринки збуту місцевих суконників сягали навіть Близького Сходу. У місті працювало понад пів тисячі майстрів, розвитку сприяло вигідне розташування на торговому шляху та численні військові замовлення, зокрема під час наполеонівських війн. Декретована Бонапартом континентальна блокада усунула дуже сильний британський сектор текстильного виробництва, що дало потужний поштовх розвитку бєльському осередку. Перехід до методів великопромислового виробництва відбувся успішно. Околиці Бєльська і Бялої стали третім за масштабом центром текстильної промисловості Австро-Угорщини, а згодом тут навіть виник власний машинобудівний сектор для текстильної галузі. За час остаточного краху бєльської текстильної промисловості економісти вважають 1990–1993 роки. У цей період роботу втратили близько чотирьох тисяч осіб, виробництво скоротилося наполовину, а безпосередньою причиною експерти називають конкуренцію з боку дешевих виробників із Китаю та Кореї. На ринку залишилися лише поодинокі текстильні підприємства.
Wyświetl większą mapę
