Збережена Срібна Шахта

Збігнєв Марковський

Переклад і редакція: Софія Максимчук

Срібна історія

Відкриття туристичної шахти в старих виробках планувалося практично з моменту, коли видобуток у цьому районі завершився, тобто з 1912 року. Спочатку це були плани німецьких інженерів, пізніше ініціативну групу створив міжвоєнний магістрат Тарновських Гур. Втілити задум вдалося лише Товариству шанувальників землі Тарновських Гур, яке у вересні 1957 року відкрило для відвідувачів підземний водний маршрут – Штольню Чорної Форелі, а у 1976 році – Історичну Шахту. Для екскурсій у шахті було обрано саме ту ділянку, яка найповніше передає її красу та водночас важкі умови праці колишніх шахтарів – гварків. Відвідуваною стала ділянка між шахтами «Ангел» – «Жмія» – «Щасливий Божий». Так було створено музей, куди можна дістатися гірським ліфтом за обов’язкової умови – наявності каски на голові.


Тарновські Гури в минулі століття завдячували майже всім своїм багатствам корисним копалинам. 30 квітня 1526 року останній нащадок короля Болеслава Хороброго на землях Сілезії, князь Ян Опольський, надав гірникам Тарновських Гур привілеї гірничої свободи, а разом із ними — міські права для молодого гірничого поселення. Виданий князем опольським Яном II Добрим і князем канівським, маркграфом Георгом фон Ансбахом «Ордунек Горний» у 1528 році став основою успішного розвитку міста, яке таким чином стало колискою сучасного промислового регіону у Верхній Сілезії. У середині XVI століття Тарновські Гури були не лише найбільшим центром видобутку руди у Верхній Сілезії, а й одним із найбільших у Європі. Саме тут розташовувався технологічний центр Європи, працювали піонери техніки, тут уперше випробовувалися найважливіші винаходи: у 1787 році в околицях міста почала працювати перша на континенті парова машина. Вона приводила в рух обладнання для осушення шахти. Історія тогочасного гірництва значною мірою є історією боротьби шахтарів із всюдисущою водою – це видно й сьогодні під час екскурсії шахтою, де зустрічаються дамби, підземні водосховища та всюди осідають краплі води.

З ДЕРЕВОМ НА СКЕЛЮ

У околицях Тарновських Гур видобували не лише срібні руди чи срібло у вигляді руди; протягом століть тут тривала експлуатація різних руд і кам’яного вугілля. Поблизу знаходилися також каменоломні вапняку та інших будівельних матеріалів. Тому з великим захопленням ми оглядаємо експонати, зібрані на поверхні шахти в маленькому музеї, присвяченому історії гірництва. Там можна знайти насамперед цілу колекцію різних інструментів, шахтарські лампи, реконструкції машин, що допомагали в роботі в давній шахті, а також графічні зображення праці гварків. Є також карта гірничих районів Тарновських Гур, виконана вручну. Пам’ятки шахтарської праці можна знайти і в центрі міста, у музеї, розташованому біля ринку. На їх прикладі видно, яке велике значення в давніх шахтах мало дерево.


Дерево було необхідне майже для всього: шахтарі виготовляли з нього драбини, різні інструменти та їхні частини (відра, миски, руків’я), пізніше — елементи машин, зокрема наповнення приводних коліс, коловороти, важелі; використовували підкладки, стовпи, елементи для гребель. Природні багатства були б значно менш доступні, якби поблизу не розташовувалися величезні ліси, що слугували основою для видобувних підприємств.

Сувеніри з ери Пари

Скансен парових машин, розташований поряд із шахтою, був створений у часи, коли залізничний вузол Тарновських Гур працював на повну потужність і був найбільшим перевантажувальним центром у Європі. Тому місто сприймалося насамперед як залізничний центр, і лише потім згадувалося як промисловий центр гірничого тила. Експозиція містить, серед іншого: підйомну барабанну машину з шахти «Шльонськ» 1903 року, підйомну машину типу Koepe 1883 року з шахти «Юзеф», платформу з резервуаром, виготовлену в 1884 році, вузькоколійний паровоз Px5 – 1614 1930 року, вузькоколійний паровоз T49-116, паровий дорожній каток 1928 року, довбальний станок типу PMZ 92 (робота Maschinen Fabrik Reitbauer K.u.K Hoflieferant з Відня, 1914 рік), паровий локомобільний котел 1910 року, паровий насос Worthington.

Можна оглянути близько тридцяти різних пристроїв – паровози пофарбовані відповідно до правил мистецтва, час від часу машини проходять консервацію, хоча перебування на відкритому повітрі, безумовно, їм не сприяє. Кожен експонат супроводжується описом на табличці. Вийшлі з експлуатації машини, безсумнівно, зацікавлять любителів техніки, які можуть приїхати на екскурсію вузькоколійною залізницею з Битома. Одна з зупинок розташована безпосередньо біля скансену.

Виробки шахти походять із XVII та XIX століть, підземні штольні розташовані на глибині 40 метрів. Маршрут підземного музею має довжину 1740 м, а водний коридор – 270 метрів. Висота коридору становить 70 см, температура води – близько 5 градусів Цельсія. Температура повітря в підземних коридорах постійна незалежно від пори року і становить близько 10 градусів, тому варто взяти тепліший одяг. Щороку тут буває кілька тисяч туристів із 50 різних країн.


Wyświetl większą mapę

дивіться більше фотографій

дивіться відео з Тарновських Гур