Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Софія Максимчук
НЕЩАСНИЙ ПЕРЕХОЖИЙ
Оборонна споруда стояла на цьому пагорбі завжди: насамперед завдяки своїй локації – тут проходили торгові шляхи із заходу на схід (Вроцлав – Краків), а для оборони сприятливим було близьке розташування річки Чорна Пшемша. Городище існувало вже в IX столітті, а перші значні руйнування цього об’єкту часто приписують татарам (1241 рік), проте сучасні дослідження ставлять це під сумнів. Поселення на пагорбі сягає набагато давніших часів — розкопки показали, що тут знаходилось поселення лужицької культури ще у VII столітті до нашої ери. Першим відомим на ім’я управителем замку був якийсь Вєрнек (або Вєрнко), який керував у 1349 році. Дев’ять років потому завершено будівництво мурованого замку, що пов’язане зі створенням Казимиром Великим оборонної лінії проти нападів зі Сілезії та Чеської держави. Але вже раніше, у другій половині XIII століття, було зведено кам’яну тридцятиметрову вежу – саме ту, з якої сьогодні можна через телескоп оглядати панораму околиць.
Хоча Бендзінський замок пережив незліченні війни, найбільшою загрозою для його існування стали не армії чужоземних, кривавих завойовників, а випадковий місцевий перехожий. У 1825 році, коли мешканець Бендзінa проходив під вже зруйнованою будівлею, на нього впав великий фрагмент стіни, убивши нещасного на місці. Влада з Олькуша наказала остаточно розібрати замок до фундаментів. На щастя, бюрократична машина і тоді працювала повільно, і перш ніж наказ було виконано, ухвалили зовсім інше рішення. Відтоді замок у Бендзіні ретельно охороняється. Першу реставрацію пам’ятки провели у 1834 році, плануючи розміщення там гірничої школи. Подальші спроби відбудови руїни здійснили одразу після Першої світової війни, а завершилися роботи у 1956 році, коли об’єкт перейшов під опіку Музею Заглемб’я в Бендзіні.
БУРЕМНІ ЧАСИ
Коли у 1616 році в Бендзіні спалахнула велика пожежа, згорів і замок. Хоча його відбудували досить швидко, через сорок років він знову згорів – цього разу через бойові дії під час шведського потопу. Шведи також зруйнували частину споруди. На той час замок уже був оточений трьома стінами, його захищали також потужні земляні вали. Стіни Бендзінського замку бачили багатьох історичних постатей, тут відбувалися важливі події. У 1364 році тут побував німецький імператор Карл IV, у 1574 – Генріх Валуа, у 1683 – Ян II Собеський, у 1696 – Август II Сильний, у 1797 – Станіслав Август Понятовський. У цих стінах було укладено бендзінсько-битомські пакти, згідно з якими Максиміліан Габсбург відмовився від претензій на польський трон.
У своїй бурхливій історії замок виконував роль шпиталю, а з 1840 року протягом трьох років тут діяла євангельська каплиця, де служби проводив пастор, який приїжджав із Тарновських Гур. Свою історичну сторінку на цьому місці мають також євреї: на межі XVIII і XIX століть перед замком збудували синагогу та єврейську лазню. Сьогодні ці споруди вшановано обеліском на честь євреїв, убитих нацистами в 1939 році, коли обидві будівлі було знищено.
КОЛЕКЦІЇ, КОЛЕКЦІЇ, КОЛЕКЦІЇ
Немає нічого дивного в тому, що на своєму «пенсіонерському» етапі замок демонструє все, що безпосередньо чи опосередковано пов’язане з його військовою історією. Справжні скарби тут знайдуть любителі старовинної зброї — колекція багата, добре організована і прекрасно експонована. Вражає повний обладунок пікінера з початку XVII століття, а також італійський обладунок списника, датований кінцем XVI століття. Серед цікавих експонатів — два надзвичайно довгі дворукі піхотні мечі із Західної Європи (XVI століття). Якщо мова йде про старовинне військове спорядження, тут можна знайти майже все від XVI до XX століття. Представлені всі техніки: від найпростіших до витончених механізмів займання вогнепальної зброї, різноманітні, часто розкішно оформлені і цінні зразки, створені для різних цілей: бойових, тренувальних, парадних і мисливських.
Є й перлини з Японії — зірчастий шолом самурая XVIII століття, фітільна рушниця та холодна зброя, а також спорядження воїнів з Африки. Друга з постійних виставок присвячена історії замку та міста. Тут можна побачити реконструкції будівель, середньовічний гімн до святої Катерини, записаний на пергаменті, старовинні карти, фотографії, документи (зокрема найдавніші, підписані гільдіями ремісників Бендзіну). Замок пропонує ще одну безцінну пам’ятку – панорамний вид на околиці з башти замку; іноді — і товариство чергового міського голуба. Колись вежа донжон сягала 30 метрів, але тепер ми дивимося з висоти 20 метрів — результат перебудови XIX століття. Замок є домівкою для Лицарського братства Замку Бендзін, відомої як у країні, так і за кордоном групи реконструкторів, тут щорічно проводяться стрільби з чорнопорохової та пневматичної зброї. Стіни замку вподобали також шанувальники кельтської музики, які організовують фестивалі. Замок є ключовим місцем святкування днів міста. Окрім згаданих постійних виставок, музей також організовує тимчасові експозиції, а для шкіл можна замовити музейні уроки, наприклад, про середньовічні оборонні споруди, життя лицарства або легенди Бендзіну.
Герб міста Бендзін чітко відображає його замок: на червоному полі зображена біла оборонна стіна з широко відчиненою золотою брамою та двома вежами (у XVII столітті герб містив три вежі). Золотою є також корона, що символізує власника міста — короля. Найсильніше з містом асоціюється Казимир Великий: саме він сприяв побудові кам’яного замку та обвів його мурами. За його часів місто було засноване за магдебурзьким правом, а також побудовано мурований храм. Така особлива королівська опіка пояснюється тим, що Бендзін був прикордонним містом, і з високої башти легко було бачити чужу територію. Легенда приписує Казимиру Великому також і назву міста: плануючи розміщення свого почту, король сказав, що він сам «тут буде», а решта — в околицях діброви та сосен. Таким чином мали б одночасно отримати назви і сусідні поселення (Бендзін, Челядзь, Домброва та Сосновець). Однак, за часів Казимира Бендзін уже мав подібну до нинішньої назву, що походить від імені Бендзан або Бенда.
За іншою легендою, цей Бенда був близьким соратником у військових походах Болеслава Хороброго, який нагородив його щедрим шматком землі з пагорбом над Чорною Пшемшею. Щоб бути ближче до друга, король нібито навіть переніс столицю з Гнєзна до Кракова. Окрім цього, околиці Бендзіну рясніють мальовничими легендами. Існує переказ про лицаря без голови, який блукає ночами замковими мурами — привид бурґграфа, що скоїв чимало злочинів, включно з убивством молодої єврейки. Згідно з легендою, проклятий нею, він тепер спокутує свої гріхи, носячи власну голову в руках. Інша легенда стверджує, що сам лєнчицький диявол Борут відвідував Бендзінський замок, а будівництву замкової церкви нібито намагалися завадити пекельні сили, кидаючи на неї велетенське каміння.
Wyświetl większą mapę